Глава четверта: Зрив

 Але наступного дня поговорити не вдалося. Машин телефон з шостої ранку розривався від дзвінків. Телефонувала секретарка Оля, від якої було вже добрих пару десяток пропущених. 

- Алло - сказала Маша Нерест.

- Що ти аллохаеш?!!!- на грані істерики закричала секретарка - Зірвалася з місця, і з кінцями...

- Заспокойся. 

- Заспокойся !!!- прокричала в трубку дівчина, зриваючись таки на істерику - Мене тут за ці дні на частини ледь не розірвали!!! "Де Маша? Де твоя шефиня?" А я не знаю що відповідати!!! Дзвоню твоєму нареченому...

- А що він ? - зараз це цікавило Машу найбільше.

- Послав мене!

- Як?

- МАТОМ!!! Тут Наталія Семенівна корвалмент пачками ковтає...

- А вона то чого? 

- Вона чого?!! Два місяці уламувала свого чоловіка на сеанс прийти!!! Телефону мені така "Коли записатися можна". А я не знаю що сказати!!! 

- Заспокойся Оля...

- Заспокойся?!!!

- Я сьогодні буду. Там ми все обговоримо. 

 Але так швидко, як хотілося, встати не вийшло. Правий бік, в який влучила куля, горів вогнем. Маша порилася в себе в сумочці, але в цьому безлади з косметики, речей, обгорток з шоколадок, мала слабкість, ніяких таблеток там не було. 

 Зціпив зуби, дівчина зуміла встати. Похитуючись вона якось доповзла до кухні. Ставши шукати по шухлядах аптечку, Маша з гуркотом вивалила весь вміст.

- Чорт. 

 Маша Нерест почула як відкриваються двері спальні. Вона обернулася, і побачила господаря дому. На ньому був домашній халат, і  рожеві капці, у вигляди кроликів. Показавши на них пальцями, сказав:

- Абі подарувала. Знаєш зручно, м'якенькі. 

 Тон, яким це було сказано, розсмішив дівчину. Що викликав новий приступ болi. Вона зігнулася навпіл, тримаючись за бік. Підійшовши Аркадій всадив її на стілець біля столу. 

- Кепсько виглядаєш - констатував факт він. 

- Почуваю себе також. 

- Та не кричи!  Абi розбудиш. 

- Пробач. - Маша перейшла на шепіт - Я у вас аптечку шукала. Безлад я приберу. 

- Забий. Я так і зрозумів. Знаєш це звісно не моя справа, твоє життя і всі діла, але може все-таки в лікарню повернешся? Вогнепал, це ж не жарти. 

- Не можу. Роботи багато, та і в особистому житті треба щось вирішити. 

- Тоді - він засунув руку в кишеню халата, діставши якийсь пакет з пігулками, і протягнув його Маші.

Взявши, дівчина здивовано запитала: 

- Це що, наркота? 

 Кивок у відповідь. 

- А звідки? 

- Ти питаєш у власника нічного клубу звідки в мене наркота? 

- А як щодо "В моєму клуби цієї гидоти не буде! Це я, Аркадій Гвоздь, вам кажу!" Ти ж завжди казав що це зло, чого раптом змінив думку? 

- Повністю підписуюся під кожним словом.

 - Але як же ?- Маша тряхнула пакетом з пігулками. 

- Як виявилося без цього - кивок на пігулки - нічний клуб не буде працювати, особливо елітний. Відвадив я бариг, так що толку. Клієнти самі приносять. 

- В тебе ж охорона? 

 Аркадій Гвоздь хихiкнув: 

- Який охоронець захоче обшукати сина прокурора, з дочками міністра? Не напрягайся, питання риторичне. Вони принесуть, обдовбаються екстезі, коксом, гашиш десь дістали, з верху на барі коктельчіками закинулися, і готово.

- Що готово? Труп? 

- Сплюнь! Швидка відкачала. Справу, ясне діло, зам'яли. Мені така реклама ні до чого, прокурору району, з міністром тим паче. Тоді то я вирішив запустити цю гидоту в клуб. 

- Але який в цьому сенс? - запитала Маша Нерест - Ти проти, по твоїх же словах, але дозволяєш торгувати ними в себе в клубі.

- Це зло. Але не минуче. Нічний клуб без них все одно працювати не буде. Або бармен з охоронцями з під поли торгуватимуть, був такий випадок, або самі клієнти принесуть. До того ж так я хоч якість контролюю. Так що ковтай, не бійся. Не отруїшся. 

- Дякую. Я зберуся, і таксі викличу. 

- Яке таксі, ти ще на маршрутку сядь. Відвезу я тебе в місто. 

- Я тоді швидко зберуся. 

- Слухай, я ж все розумію. Тобі ж треба кігтики підточити, бойовий розкрас на лице намазати, шерсть причесати. Так що ти не поспішай - Аркадій прикрив позіхання долонею - я з радість зайву годинку покимарю.

- От висі ви чоловіки однакові...

- Ви жінки також, особливою різноманітністю не виділяєтесь. Кожна робе вигляд, що це не про неї. 

- Так для вас же стараємося! - з посмішкою відповіла Маша. 

- Для мене не треба! У мене он, моя сопе! 

 Маша розсміялася, тримаючись за бiк. 

- Класно сказано. Піду "бойовий розкрас" наводити. 

- А я спати - знову позіхнувши сказав господар.

 Маша Нерест недооцінила масштаби лиха. Бліде, як у жертви Дракули, обличчя, кошлате волосся, величезні коли під обличчями. В лікарні їй було не до косметичних процедур. 

- I це я, в такому вигляди по вулиці ходила. - жахнулася дівчина. 

 Але привести себе до ладу, виявилося не так-то просто. Кожен рух віддавав болем в простріленому боцi. Тоді вона прийняла пігулку. Біль відпустила, в тілі стало легко, в голови світло, а утрішній мейкап пішов веселіше, під пісні Полякової, на яку  її просто пробило. 

 Одягнувшись, дівчина вийшла. Вона хотіла тихо пройти, зробити кави поки вони сплять. Але як виявилося вони вже не спали. 

- А ви чого так рано? - ляпнула перше, що прийшло на думку гостя. 

- Заснеш тут. - пробурчав Аркадій Гвоздь - Маша тобі ніхто не  казав, що тобі треба в співачки податися? 

- Ні. 

- I не скажуть. До сьогоднішнього дня я думав що гірше "Шлюпок" Полякової  нічого бути не може. Але виявляється може - "Шлюпки" Полякової у твоєму виконанні. 

- Ой да зовсім. - огризнулася вона. 

- А він правий - взяла слово Абагейл - В тебе ні голосу, ні слуху.

- Тоді мені пряма дорога на естраду. - Маша засміялася істеричним сміхом, зігнувшись в поясі. 

 Господиня підійшла, взяла її за плечі, розвернула і подивилася її в очі.