Легкий запах прального порошку, змішаний із теплом сонця, тихий гуркіт потяга й лінива тиша неділі. Гарний день. Саме в такі дні я найбільше відчуваю себе живою.
Дивно: серед усіх справ, якими я заповнюю своє життя, саме ця повільна неділя змушує мене нарешті видихнути. Єдиний день, коли можна дозволити думкам розчинитися десь високо над дахами, а самій залишитися тут — поруч із вітром за вікном і білизною, що сохне на сонці.
Вітер ліниво ворушить штори й змушує випрані сорочки танцювати на мотузці. Цей бешкетник завжди вмів привертати мою увагу.
Скільки себе пам’ятаю — мабуть, років із п’яти, — вітер мене зачаровував. Я люблю холодні пляжі, де він пробирає до кісток і змушує легені палати крижаним повітрям. Люблю море перед штормом, коли хвилі стають важкими й темними, а світ звужується до гулу води та мокрого піску. Люблю їхати велосипедом, коли повітря впирається в спину й ніби підштовхує вперед.
І шторм. Особливо шторм.
У ньому є щось моторошне й прекрасне водночас. Коли стоїш біля вікна й раптом дуже чітко розумієш, наскільки людина маленька.
Заплющую очі й підставляю обличчя вітру.
— Боже, як же я втомилася…
Голос різко врізається в тишу.
Розплющую очі й кілька секунд прислухаюся, перш ніж розумію: це знову я.
Ну привіт.
«Що буде, коли закінчаться гроші?»
Підводжуся й іду на кухню.
«Навіщо я взагалі сюди приїхала?»
Відчиняю холодильник і дістаю пляшку холодної кави.
«Я хочу додому».
Останні два місяці ці думки живуть десь поруч. Як сусіди за тонкою стіною: не бачиш їх, але постійно чуєш.
Цікаво, чи існує спрей від нав’язливих думок? Щось на кшталт засобу від комарів.
У кухні дзеркало висить просто навпроти холодильника. Хто взагалі так робить?
Поки наливаю каву, випадково ловлю у відображенні власний погляд.
Перше, що впадає в очі, — синці під очима. Навіть макіяж уже не дуже допомагає. Волосся стирчить у різні боки, кучері після сну схожі на гніздо, а на лобі знову вискочили дрібні прищики.
І все ж я красива.
Блакитні очі, пухкі губи, довгі вії й ніс, який я вперто ненавиджу, хоча він мені пасує.
Кучеряве волосся пофарбоване у спліт: зверху русяве, знизу — світлий блонд. Маленька спроба залишити собі бодай щось від колишнього характеру.
— Мені потрібно з вами серйозно поговорити. Ви ж знаєте, що наша компанія надає послуги найвищого стандарту. Наші працівники не можуть виглядати настільки зухвало.
Хах. Схоже, навіть половина світлого волосся когось лякає.
Роблю ковток кави й кривлюся. Колись я ненавиділа її гіркоту. Тепер без неї не можу нормально прокинутися.
«Прогрес».
Я фиркаю від власної думки.
Побач мене зараз хтось збоку — вирішив би, що я потроху божеволію.
«Я хочу назад».