Вибач, я більше не...

Вибач, я більше не ображаю інших

У садочку Дабу розкладав своїх гномиків. Підійшли двоє діток, і Дабу знову почув:

— Ці гномики й справді страшні...

Дабу стало боляче. Він не заплакав, не зламав іграшки, а вигукнув:

— Це ви страшні! У тебе шкарпетки різні! А твій одяг чорний! Тому з вами ніхто й не грається!

Лисичка опустила очі. Крокодильчик відступив. А потім лисичка сховалася за шафу й заплакала.

Вихователька присіла біля Дабу:

— Тобі прикро за гномиків?

— Так...

— А їм прикро за твої слова. Може, просто скажеш, що гномики для тебе особливі?

Дабу підійшов до дітей:

— Вибачте. Не ображайте мої іграшки, вони для мене важливі...

— І ти мене вибач! А шкарпетки різні — бо інші загубились... — лисичка припинила плакати.

— Я просто хотів зеленого гномика... — зізнався крокодильчик.

Діти обійнялись і почали гратися разом.

А ввечері Бамі сказала братику:

— У мене в класі дівчинка сміється з моїх бантиків. Ти можеш її провчити?

— Вибач, я більше не ображаю інших. Може, їй бантики подобаються?

— Один подарую, інший залишу собі, — погодилась Бамі.

Подобається

#1489 в Різне
#292 в Дитяча література

Відредаговано: 26.08.2025