28. Діло 1

-Розлющ очі! - забрав я руку з її очей. 

-Не буду. 

-Чому? 

-Там якийсь дурнуватий сюрприз. 

-Та ні, я не вмію обманювати. 

-Точно. 

Розплющила очі. 

-Тобі подобається? - запитав я.

-Яка краса! - прикусила губу. - Ти це сам зробив? 

Озерце, ніби співало колискову, хлюпотіло, вода вмивала коріння алое яке росло посеред озера, також на ньому мов пір'їнки плавали ліхтарики, які освітлювали краплі води. 

Добре провівши час,  ми порозходились по домівках. 

Я від радості застрибнув на ліжко і відкрив свою книгу, яку взяв у бібліотеці. Почитавши пару сторінок, я розумів що насправді є цінне у житті. 

У школі після найбільшої перерви ми зі Стівом тинялися по коридору. 

-Привіт, Шон. - повз нас проходила Емма. 

-Привіт, - не впевнено видусив із себе. 

-Ви знайомі? - запитав штовхаючи мене Стів. 

-Так. Емма, - простягла руку моєму другу. 

-Стів., - почервонів, - приємно познайомитися. 

-Мені теж. - з її вуст вилетіла усмішка нам в лице. 

-Ну. Нам. Вже пора на технології, - взяв мене за шкірку Стів.- Правда, Шон? 

Я нічого не сказавши, по вівся за ним. 

-До зустрічі, - подивилася на годинник. 

І що? - посадив мене у крісло замкнувши двері. - Як ви познайомилися. - Трохи нервово запитав. 

-У порту Стіве, - боязко  відповів.

-Між вами щось було?... 

-Ти про що? 

-Забудь. Тобі ще за рано таке знати. 

-Я після школи по дорозі пішов у порт... 

-Ти якийсь дивний? Навіщо ходити в те місце, де смердить рибою вечором? - перервав мій монолог. 

-Коли я сів на жалізяку і дивився на захід... 

-Не романтизуй. - знову перервав мій монолог. 

-Підійшла дівчина. Це була Емма. 

-Он воно як. Емма. - втричі перервав мій монолог. 

-Вона прийшла і казала, що це моє місце і погрожувала негайно віддати це місце її. 

-І ти віддав?! 

-Ні. - вислизнуло з мене. 

-Чому? - сів за сусідню парту, підпераючи голову обома руками. - Ти не є джентльмен. 

-Вона пішла. 

-Так ясно. Як ти думаєш, чому? 

-Бо вона... 

-Бо ти не віддав її місце! - на кричав. 

-На наступний день, ми знову перетнулися у порту. Вона вирішила дійти згоди й просягнула мені руку представившись. Я посунувся і вона сіла поруч. Ми розказував одне про одного. Ось так. Ти мене відпустиш? 

-Так, пішли. Слухай, допоможеш мені з домашніми завданнями? Бо... Багато чого звалилось на голову. 

-Як вирішити стосунки, то "Шон, що знову? " - розвів руками я. - А як "Допоможи з домашнім", то ти сонечко милосердне. 

-Шон... 

-Пішли, баламут.

(...) 

-Мені тут потрібно за місто. - розказав я Стіву. 

-А знаєш, ти весь час сонечко милосердне. Претензій нема. -підняв руки. - Навіщо? 

-Після школи розкажу.

-Діти, на сьогодні ви мали виростити квіти. - нагадала нам вчитель біології. - на це багато часу витратилось. За вашу сумлінну працю, буде результат. 

-Ти зробив? - питає Стів. 

-Так. - у мене на стерильному штативі був прикріплений горщик, на якому виріс рожево-оранжевий тюльпан. 

-У мене тут... Проблемка. Не падай! Я кому кажу стій! - бубунить, благаючи у зісохлого паростка. 

-Ти підлий, можливо допоможе до того, як дійде черга до тебе. 

Друг капнув у глину води. 

У Боб і Марвел виростили одину рослину на двох: суниця. Він навіть її з'їв, розказуюючи, і демонструючи його  трюк: ловіння ротом. 

Один за одним дійшла черга до мене. 

Продемонструвавши свій витвір, вийшов Стів. 

-Це лопух. - говорить він. 

-Дуже цікавий лопух. - глянула міс Марпл. - Стіве, чи поливав ти свого лопуха? 

-Ну, розумієте, у нас у квартирці багато людей, тому там мало води, мало повітря, 

-Стіве, на перший раз прощаю. Ви вільні.

-І навіщо тобі за місто? - прикопався Стів. 

-Пам'ятаєш тітку Ебігейл? 

-І до чого тут вона? - опустив брову. 

-Днями,  я бачив близнюків... 

-Серйозно? 

-Так. 

-І до чого тут тітка Ебігейл? 

-Словом. Близнюків усиновили. 

-Хто? - підстрибнув.

-Не перебивай. Одна не дуже гарна сім'я. 

-Бідняків? 

-Ні, (...) 

-Мажорів? 

-Що? - здивувався я.

-Так кажуть на багатих людей, - гянув злегка на мене. - Забудь. І до чого тут тітка? 

-Один із близнюків мені казав, що це не одна була їхня сім'я, -сіли ми на лавочку, - У них було три сім'ї, які повертали їх назад через деякий період часу у дитячий будинок. Тео казав, що підслухав розмову опікунів, що їх можуть повернути, через фінансові проблеми у сім'ї. І Я тут подумав, чи не хотіла би тітка Ебігейл їх усиновити після документального відмовлення від опікунства попередніх батьків. 

-Я звісно розумію, що у них все не просто і така складна ситуація, - почухався- але тітка Ебігейл не є аж така молода, скоро їй самій знадобиться опікун.

Я дивився на Стіва і мовив:

-Вона була самотня, мені здається, що це як ліки для неї від старості, тим більше... 

-І тим більше вона буде виховувати їх сама, без нікого... - витер уявну сльозу. 

-Вони вже самостійні, я впевнений, що вона їм дасть всього, чого не змогли отримати, і хлопці подарують її радість. Вони точно будуть їй вдячні до кінця життя.

-Це погана ідея.

Я склав руки  і випрямлено сів. Після одної хвилини мовчання я сказав:

-А ти вдячний своїм батькам? 

-Вдячний за що? 

-За все Стіве. - повільно повернув голову до нього. - За те, що ти у них є.

-Ну це всіх людей стосується, які мають батьків. 

-За те, що дарують освіту. Хоча не можуть. - птах сів на бруківку, побачивши шматок зерна. 

-Це їх обов'язок. 

-Мені Джордан колись таке саме говорив. - глянув я на птаха. - Казав, ніколи не дякуй за те, що батьки тебе забезпечують твоїми забаганками. Думаєш, Тео цінував би те? Чи він знає за що треба дякувати?

-Думаю, так. - глянув на мене.