27. Емма.

-Ще тиждень і знову канікули. - Йде поряд зі мною Стів з купою книжками по шкільному коридорі.  

-Так, але нас чекає ще купу іспитів. 

-Та ну ці іспити. - поклав на загальний стіл у вестибюлі свої книги. - Ти гля... 

-Що? 

-Подивився на цю кралю. - Вперся в стій і заложив руки за себе, як в миттю почервонів.

-Ти про Міс Кейті? 

-Та до чого тут вона? - задивився. 

-Ну так, мушу визнати, що на неї і кіт би не міг глянути. Так на кого ти дивишся, Стіве? 

-Ось ця дівчина, яка вийшла з класу математики. 

-Там їх дві... 

-Ось ця у червоні спідничці. - глянув знову на неї. 

-І що таке? 

-Шон, не будь дурним. 

-А що мені казати? 

-Ти, що, не бачиш? Ну... вона мені подобається... 

-З першого погляду? - відказав я. 

-Та, як інакше... - дивиться, ніби загіпнотезований. 

-Стіве, пішли, нам час у їдальню, - тягну його за руку. -Стіве.  

Він нічого не кажучи повівся за рукою. 

-Стіве, - говорю я, сидячи у їдальні. - Ти мене слухаєш? 

-АА, так. Про що ти там говорив. 

-Стіве! 

-Ой, друже, - прикрив свої очі. - здається, я закохався... 

-Що це означає? 

-Шон, ти дурний, чи прикидуєшся? 

-Ні. Справді. 

-Ну це такий процес... Ну словом, ти повинен визнати, що у тебе є інша половинка. 

-Навіщо мені другої половинки, я і так цілий. - задумався. 

-Тобі, що, - здивувався, - ніхто не розказував про таке? 

-Ні. 

-Холостяк. 

Я визнав це безглуздим. 

-Пішли на урок, - заперечив я. 

-Ага... 

-Тема сьогоднішнього уроку... Тишина! Стіве, ти, що, не вмієш писати? Ручку в руки і до справи. А де твій підручник? Стів, - Місіс Лілі клацнула пальцем навпроти його худорлявого носа. 

-Еее, так. На коридорі другого поверху, здається забув. 

-Стіве, стався до справ серйозніше! - взяла в руки маркер і губку. - Підсядь до Шона ближче. Отже... - Протерла окуляри, - Тема нашого уроку Берлін. 

-Стіве, -зойкнув я, коли йшов з ним по коридорі. 

-Що? 

-А як це, ну друга половинка... 

-Шон, ти у цій темі не експерт. 

Мене добряче зачепила ця тема.  Як можна себе віддати іншій людині?  В голові не вкладається. То особа жіночої статі, може звабити і зачарувати?

Я за таким ділом подався у бібліотеку після  школи. 

-Доброго, дня. - привітався до бібліотекарки. 

-Доброго дня, - привітно відповіла, - який жанр вас цікавить? - запитала, коли побачила, що я пішов у інший відділ. 

-Мені тринадцять. 

-Не зрозуміла. - зняла окуляри літня жінка. 

-Ну є прохання, не звертатися до мене на "ви".

-Добре, без проблем. 

-А що таке кохання. Тільки не думайте насміхатися, бо я не знаю, що це таке, але це відомо вже дітям першого...курсу, і як себе можна комусь віддати? 

Вона мене перебила. 

-Не все на купу. Тобі добре так наговорювати, і потім ті всі думи навалюються тобі на голову? 

-Ні, але мене це бентежить. 

-От і в тім справа, - вмостилася краще, - що тебе усе-усе бентежить, ти ніби вітер, який хоче пізнавати, але погодься, - глянула на мене. - Пізнавати дедалі важче і важче. Це все пов'язано. Є сонце, - є світло; є світло, - є тепло. Тебе бентежить кохання. Кожен мав крізь те проходити. Просто хтось у цій темі знає краще, а хтось ні. Це таке відчуття, коли ти відданий комусь. Ти себе мучиш і більшість переживає, чи ця любов взаємна. 

-Так просто можна дізнатися, в чому справа. 

-Ааа... Це не так легко. Ти мене потім зрозумієш. Знаєш, -- повела мене лабіринтом, - тобі підійде ось ця книга - простягає її мені, яку дістала з верхньої полиці,  де було написано: "Перше кохання".

-Як... це перше кохання? 

-Це коли ти сооброзив, що по-справжньому любиш і ти це відчув вперше. Є ще перше і останнє кохання, але якщо ти хочеш про це поговорити, то приходь завтра о четвертій вечора. Буду дуже рада. - вона дала мені книжку "Перше кохання".

-Дякую. Так. 

Чайки біля порту літали обплутуючись між собою, а я сів на шматок якогось металобруху, і поставив свій рюкзак, впераючи у залізо. 

Побачив там цю дівчину в червоній спідниці. Не уявляв, що вона там робила. Я помітив, як вона наближається до мене, і вирішив зробити вигляд, що чимось зайнятий. 

-Перепрошую, - сказала сердитим, водночас смішно-ласкавим голосом. 

Я почервонів. 

-Це моє місце. - це було твердо. 

-Я тут теж ситжу, і тим більше, сам прийшов перший. - дав їй у відповідь"адже хто вона для мене? "

Вона відвернула від мене голову і пішла. Мені здавалося, що я її образив. Дівчата всі такі. 

Просидівши неповну годину, пішов додому. 

-Привіт. - привітався я до мами, а там сиділа її подруга.

-Шон, посидиш з нами?

-У мене багато домашнього. З твого дозволу, я піду, - піднявся на верх. 

-О. І так весь час! То він не має часу, то він те, се. 

-Моя дочка всі сеанси з подругами включаючи тебе, просиджує зі мною. 

Я зробив фізику і почув дивні звуки, які лунали з вікна. В миттю відкрив вікно, а там двоє хлопчаків кидалися маленьким камінням. 

-Гей, - крикнув я- можете не шуміти?

-Так, ходімо Тео. 

-Тео? Стійте!

Я миттю спустився сходами і вийшов на вулицю. 

-Хлопці, це ви? 

-Так, - сказав один з них. - А ти Шон. 

-Нас всиновили, - додав інший близнюк. 

-Надіюсь, у вас хороші батьки. - розвів рукою я. 

-Та як би ж то, - кинув камінець Тео. - Місяць, а потім назад у дитбудинок. 

-Чому, батьки ж забов'язані любити своїх дітей. - казав я. 

-Батько п'яниця, - сказав його брат. 

-То чому ж ви згодилися на всиновлення? - запитав я. 

-Ти думаєш, що там краще? У притулку забирали у мене всі олівці, - навіть ті, які дарували мені мені минулі батьки. Я з Тео' ламав їх навпіл і обрізав ножем; забирали їжу; вихователі не приділяють вдосталь уваги. І все таке інше. 

-Мені цього не зрозуміти. - здався, - от би я вас всиновив у свою сім'ю.