Вибач мені

26. Шах і мат! Правитель помер?.

Сонце блищить, що мені сліпить очі через вікно у машині на задньому сидінні. Я помалу розплющую очі, дивлюсь на дерева, з яких капає роса. Чи це дощ, чи це роса не знати, але коли глянув на асфальт, який прокладав нам шлях, то побачив невеликі калюжки, які міцно ущільнювалися та потроху зникали під дією сонця. Протер очі...

-Де ми? - більш детально роздивився.

-27 кілометрів, як виїхали з Кембриджу. - озвався тато.

-Так швидко?

-Ні, просто ти всю дорогу спав. - замовчав і додав,- тут пряма траса, розігнатися можна.

-Ми вже міст проїхали?

-Так.

-Ще в Массачусетсі? - зазирнув у телефон.

-Виїхали.

-Подруго, не знаю як ти, але я б жила у своє задоволення. - Говорить Сьюзанні і тримає гарячу чашку найкраща подруга дитинства Кірас, - ну і що там, затрималася на 4 години підряд... я взагалі була до...

-Та замовкни вже, Кірен! Так, я розумію, що я жінка, яка маю час на себе, але... - Підперла голову і її рука потонула у светрі рукава, яким втерала очі, - я забагато того часу приділила собі не сину, й-я не замічала як він ріс. Ріс сам по собі.

-Сьюзана, ти не права.

-У тебе не має дітей, тобі не зрозуміти. - взяла шматок шоколаду собі до рота. - сьогодні зранку перед від'їздом Шона ми зі Стівеном посварилися.

-І що? - посьорбує чай і дивиться у вікно Кірен. - Ви чужі люди. Чи я чогось не знаю? Ааа, - ледве не подивилася чаєм, - Ви не розірвали угоду про шлюб?

-Ні, ми розвелися, але тобі того не зрозуміти, - розтерла лице. - Я його люблю. Його - почала плакати, - я з ним розвелася, тому що хотіла доказати, яка я горда і сильна, що і без нього можу дати собі раду, але від цього жахливого для мене дня, я картаю досі себе в душі. Якщо я виглядаю ззовні так, ніби нічого не сталося, то в душі я почуваю себе безпорадною вдовою.

-Ану заспокойся! Що ти таке верзеш! Стівен не помер! - ковнтнула її по спині.

-Так! У душі! А у серці він залишив такий глибокий слід... Я стараюсь його викреслити зі свого життя, намагаючись очікувати, що він не буде лізти мені в голову, але як тільки про це думаю... - Сьюзен понаговорювала, де подруга її перебила:

-Ти його ніколи не викреслиш. Його домівка тут, у твому серці. - поділила шматок шоколаду, - а знаєш що?

-Гу. - Сьюзен просто схилила і положила голову на стіл.

-У моєї знайомої така сама ситуація. Але все гірше. Набагато.

-Гірше не може бути... Любити, при тому й ненавидіти.

-Та ти хіба послухай! Жінка мала нареченого вбивцю, але втюхана поза вуха була в нього.

-Вбивцю? - Підняла голову.

-Так, її мама відмовляла, казала що він її не гіден, але та втекла з дому, за ради нього. Так, що Стівен Холлс ще можемо сказати гідний такої, як ти. - Взяла шматок печива.

Я зайшов у клуб. Всі особи крім консультантів були і моїми суперниками. Маленькі діти із чотирьох і більше років пленталися по-між дорослих і старих дідусів, які ходять як рослини, стукаючи палками, що і спричиняло много шуму. На екранах світилися букви утворюючи "Runner up" and "WINNER". Над моніторами були надвішані акваріуми, і мені цікаво, як їх так годують на такі шалені висоті.

-Доброго ранку, мені потрібно забронювати учасника шашкових дій.

-Звісно. Ваше ім'я? Вік?

-Шон Холлс. 13.

-Шон...

-Прошу?

-Н.нічого, просто знаю твого батька. Так... учасників із віком тринадцять років є 7, де є і ви в тому числі. Бірка 4, Кімната В. Чекайте, поки до вас не підійде гід.

-Дякую.

Я сів на металеве крісло, і чекав своєї черги.

-Тобі ніколи мене не виграти! Тут не місце тобі. Пішли хлопці. - підійшов якийсь тринадцятирічний недоумок зі своєю зграєю недоумків. Я вдав, що їх не чув.

-Ви Шон Холлс? - підійшов як і я зрозумів так званий гід.

-Так, я. - Схопився я.

-Пройдемо за мною.

Ми прямували десь вниз, наче у підвал в особняку по розстелених, м'яких сходах. Тобто на нульовий повех. Там було дуже світло і просторо. Мене відвели в шеренгу тринадцятирічних. Збоку стояв цей недоумок, який весь час насміхався.

РАУНД ПЕРШИЙ!

Всі сіли по своїх місцях. Я в тому числі сів з Едмундом Моллакі.

Дуже лякався через те, що там будуть професіонали, але я його обіграв. Виграв. Бідолашка вилетів з гри.

РАУНД ДРУГИЙ!

Нас залишилося лише шість. Наступна гра з Моллі Генрі, був важче ніж перший набагато раз.

Гра тривала пів години. І знову я виграв. Бідолашна Моллі.

РАУНД ТРЕТІЙ!

Нас залишилося п'ять.

Наступним раундом в мене був зі Стівом Стар.

Зірка не погано тримався. Його кінь стрибав впевнено вперед. Я жертвував своїми фігурами, щоб принести перемогу. Посунув на Ф7 і не пожалів. Коли його коника здуло як вітром, тоді я бачив дорогу, але не бачив перешкод. Ура. Перемога знову моя.

РАУНД ЧЕТВЕРТИЙ!

Люїс Френк. Сів на стілець суперника, якого вже в третє виграю. Виявилося, це звичайний новачок цієї команди. На 3 хвилині гра завершилась із моєю перемогою.

Перед п'ятим раундом взяли перерву.

Коли ми повставали, то з іншої кімнати з коридору повиходили дітлахи, а з паралелі - старші; потім - дев'яностолітні.

-Ти, бачу, малий, сильний, - усміхається до мене, незнайомець-дідусь.

-Та от і в тім справа... - подивився на руки, - Чи це я занадто сильний, чи це вони за слабкі.

-Потренуймось? - запропонував старий-незнайомець.

-А можна? - схопився я.

-Звісно.

Я взяв у руки рюкзак, і хотів витягнути шахи, але тут Він мене перебив:

-Оближ. У залі є дошка.

Я заховав назад у рюкзак.

-Едуард, - простягнув руку.

-Шон, - простягнув руку.