23. Ох ця вже школа!

За тиждень ми зі Стівом побралися як парочка Ромео і Джульєтти. На біології було скучно, цілий ряд старших за нас на місяць дітей зівали від лекції нашого гостя Фабіо Афіфі. Він був ботаніком екологічних наук у науковоштатному факультеті. А місіс Браун тільки й робила зауваження тим, хто заставляв перед ботаніком Афіфі червоніти. Щоправда, він того до голови і не брав. Говорив щось своє, а червона ящірка просто хотіла бути стандартизованим типом класного керівника.    Ще би й трохи, Фабіо Афіфі робив зауваження Бобу, але при тому, що був повністю врівноваженою у собі особистістю. Роберт, Джонн, і Міхаель Ротс вели себе так, як перестрибнули сьоме небо. Хоча, Міхаель Ротс торочив: "Не кажи <Оп>, поки не перестрибнеш". Все тому, що урок відмінився, і не довелося перевіряти домашнє завдання. (Вони його не зробили). Дівчата з третього ряду, які молодші від нас на місяць вели себе так гарно, що деякі його цитати нотували, сподівавшись, що в кінці уроку отримують похвалу або ще й відмінний бал у свої дейбуки. Тобто А+.  Це були: Саллі Далліво, Айла Мостен, Джессіка Гаф і Олівія Бріддж. Ця банда, скажу вам, готова була заради балів крутити язичками і відпихуватися так, як би могли, то й відро нещасної брехні вилили б на екстрасенса. Фу. Мерзота.

Виявилося, що Фабіо Афіфі приїхав з Спрингфілду і таким чином, наступним уроком під назвою "Класна година" ми повинні були пожертвувати ним. Навіть розумничка і відмінниця Мері Фейєр не витримала і виходила дихоти свіжим повітрячком.

-Що в нас потім? - питає Стів натягуючись за великим довгастим столом, за що ящірка зробила ще одне зауваження.

-Геогафія. - скривився я, подивившись на якусь зів'ялу рослину, яку показував ручкою Фабіо Афіфі.

-Міс Кейті... Ти цей, можеш дати оком глянути  в підручник? Просто свій вдома забув. От дірява голова! 

-Звісно. 

-А це діти , гікорія  - глянув, -Великі листопадні однодомні дерева, до 60-65 м заввишки, крім карії флоридської ( Carya floridana ), яка є чагарниковим видом. 

-Котра година? - знову цикнув ротом Стів.

-Телефон на другому поверсі залишив. - я глянув на годинник, який був зарослий і закладений вазонами з коріандрою і алое. Спустошений циферблат, на якому стрілка не рухається. Дівчинка, яка сиділа поруч з нами дивилась там само де і я гукнула:

-Дико вибачаюся, - Афіфі враз припинив говорити, а ящірка рірвала увагу на неї і в тім числі весь клас, - Що перебиваю вашу науковопоточну лекцію, але вам не здається, місіс Браун, що здалось би всеж таки давно змінити батарейки для цього годинника, - показала пальцем. - І будьте ласкавою, скажіть будь ласка, котра година?

Афіфі підвів погляд вниз, а ящірка подивилася на свій годинник за декілька мільйонів і додала:

-13:40, люба Зоє! Чи було це причиною переривати урок? - підступно посміхнулася їй у відповідь.

-Дякую, - хамовито мовила і сіла.

-Вибачаюся ще раз, - кашлянула з лементом, - просто у мене не зовсім вихований клас, щоб не вислухати таку великогабаритну людину як Фабіо Афіфі. - Глянула скоса на Зою, - Правда Зоє? - Моргнула їй. Продовжуйте.

Пройшло ще 20 хвилин і я після сказаною годиною червоною ящіркою рахував кожну хвилину в голові. Зрозумів, що залишилось ще 5 хвилин. Ті п'ять хвилин виявилися вічністю. Мов резиновими. 

-Допобачення, сподіваюсь, що мій для вас урок був корисним. - вигукнув Афіфі, коли виходив із класу. 

-Ага, - байдуже мовив Стів. - Дуже ..

-Сміт, ще одне зауваження, і ти вилетиш з класу, - Забубуніла ящірка. - Цікаво, як ти будеш своїми вибриками в майбутньому на хліб заробляти?

-Міс Браун, за мене можете не переживати, я і не тільки на хліб вибриками зможу заробити. - Сів Стів.

-Ще раз вибачаюся... - рушила слідом за Афіфі.

Наступний урок був географія, потім вже музика. Ми зайшли в музичний клас і я так як все збирався сідати за гітару. Мушу нагадати, що там ходять тільки ті, хто заохочений до того. Займались одинадцятеро дітей з нашого класу. Майже був би оркестр без одної людини. Але грати на шкільних концертах і так нормально. Інші займалися хором і вокалом. З нашого оркестру ходили на вокал двоє дівчат, але у Джона Кемрі  у класі було тридцятеро. Там ходять ще інші класи. А з оркестру хором займолись шестеро, - загалом 14. 

Стів деколи відігравав трикутником, а деколи викочував бочку з маракасами. Ходив він там не тому, що це його хобі, а тому, що там є я, і це єдиний майже урок, де можна побалакати. 

Цього разу вікно було відчинене навстірж, і коли Фредерік хотів сідати за барабани, то дещо повагався, тому що вони були спереді вікна, а він би сидів спиною. Йому дув вітер. Він попросив закрити вікно у Вільяма Джонса, але той не погодився, бо з-під підвіконників тхнуло фарбою. Давайте тепер трішки розкажу про наш клас. При вході в клас світяться білі стіни, попід низ із сходинками, де сиділи скрипалі. По центрі фортепіано по боках два стільці, тобто для мене і першої скрипки. Піаністів були тільки двоє: Лія Янг і Алекс Джет. Коли вони грали в дуеті, деколи разом. Скрипалів було шестеро: близнюки Фрау, Матильда Ерес, Джейкоб Юрі, Енелопа Дарс і Лобі Сміт. (І ні, це не був братом чи родичем Стіва, просто співпали прізвища). 

Ми грали композицію на звітний концерт "The pink panther" "Рожева пантера".

"Тарамтарам-пам...пам... Тарамтарам-пам...пам"

...

Після того була англійська, але її підмінили. Її вела місіс Кюстон. Вона була вчителькою іспанської, але англійську знала на всі 100%>. 

-Джордж, ти не правильно вимовляєш. Тхпюлельмґ..

Хлопчик так старався... Я знав іспанську добре і не ідеально, бо нею і говорив, а англійську вивчив тоді, коли з 3-рьох років переїхав у Гарвард. Мій тато англічанин і мама теж, хіба мама мами Барбара Хрістон була напівіспанкою.

На перервах дівчата з паралельних класів обмінювалися бантиками, говорили про своє життя, і деякі бігали одна за одною. А ми зі Стівом так як все тинялися по школі без діла. Все було прекрасно поки нас не зустріла директриса.