21. Тим, що при собі.

 На наступний день я написав мамі.

"Мамо, зі мною все добре, я цей тиждень буду у тата."

Я прислав її есемеску. 

Через 20 хвилин я приїхав до тата. Квартира номер 27. Скільки була одна проблема, що ще від розлучення моєї ноги ні разу не був у татовій квартирі, і під номером 27 будинків багато. 

 Вирішив почекати в під'їзді. Раптом я побачив дідуся. На лиці мені був знайомим і навіть здавалося, що я його бачив.

-Хлопче, - піднімається сходами вгору, де через поручену зустрічав його я. - Що ти тут робиш? Ти ж не з цього кварталу правда? 

-Н-ні. Я до тата. Ви можете підказати, де живе мій батько. Стівен Холлс.

-Аа Холлс. Холс… - глянув вверх. - Це тей чувак який має свій офіс? 

-Н-ну так він…

-Добре, а чому ти тут він живе на поверх вище. - перебив мене.

-Угу.

-Знаєш, твій татко дуже відомий, я чув багато про нього. - веде мене сходами. - Я би на його місці всі гроші які б я мав, тратив на себе. І навіщо він це все вкладує у свій проєкт?

-Сам не в курсі. - підвів вище свою сумку на плече. 

-Дін-Дон. - подзвонили у дверний замок. 

-О... привіт Шон. Дядечку Олівер... Е. - відчинив двері батько. 

-Стівене, твій син шукав тебе. - підвів мене наперед.

-Ттак. Дякую. 

Цей дудусь Олівер пішов. 

-Шон, проходи, нарешті ти прийшов до мене в гості, але не хвилюйся, почувайся як вдома.

Я увійшов в дім, де були акуратно поклеєні на коридорі світло-сірі шпалери. Під мною стелилась глянцева підлога. В кутку вітальні, спала велика собака. Щось, схоже, одним словом на хаскі, або якийсь вівчарка.

-Проходи на кухню. Вона з права. - повісив своє пальто, яке чомусь не зняв до мого приходу.

-Тут гарно. - поставив свій рюкзак на крісло і пішов мити руки. 

-Тобі сподобався чохол, який ми тобі сьогодні придбали?

-Так. Хіба міг би мріяти про такий.

-Я дуже радий. - витягнув з холодильника зелень, яку помив і збирався щойно різати, як раптом до нього подзвонив телефон. Він миттю витер руки у найближчий рушник, які висів поряд. 

-Алло? Так, але ми домовлялися про вихідний. Я зараз не можу. Пане Магомет, цей тиждень я проводжу своїм сином. - вийшов подалі від мене.- І це настільки важливо?... Добре подумаю. 

-Хто це був? - з'їв шматочок огірка, який допомагав йому різати. 

 - Це по роботі. Послухай, завтра у мене важлива зустріч з іспанськими представниками побутового проєкту. 

 - Вдома?

-Так, бо у моєму кабінеті в офісі йде не великий ремонт.

-Так, звісно. 

-Ти задрібно ріжеш. Ось так. - взяв інший ніж. 

Через півгодини ми добре наїлися і подивилися телевізор. Мушу визнати, що я з хлопцями розуміюсь краще, хоча із дівчатами у мене проблеми у спілкуванні не було. 

-Мені завтра до школи. - потер очі від півторагодинного фільму.

-Добре. - вимкнув телевізор і пішов у коридорчик суцільний з вітальнею і кухнею. 

-Навіщо тобі зараз пальто? Ти кудись йдеш? - повернуся з порога ідучи в кімнату. 

-Я у дідуся Олівера маю дещо взяти.

-Що саме? - цікавився і водночас підсмішковувався. 

-Ех. Шон менше знаєш краще спиш.

-Є секретик? - ще дужче сміюсь. 

-Ой. По ключі від машини. Тобі так цікаво? 

-А навіщо йому твоїх ключів від машини? 

-Шо...

-Мовчу.

Весь вечір я переписувався у вайбері з Джорданом.

-Привіт.

-Як твоя голова? Все добре?

-Та, пусте.Ти на зміні? 

-Ні, якраз прийшов. Знаєш, мені дуже цікаво, що з мамою цієї дівчинки.

-Її в клініці хіба не було? 

-Не цікавився. Хоча я ще у клініці і можу перевірити. Представляєш, три операції.

-Оближ це. Навіщо тобі те? Погано спав?

-А тобі не цікаво? 

-Цікаво… 

-Добре, давай завтра вечером зустрінемося у цьому самому кафе. 

-Якому?

-В тому що ми були останній раз. На балконі другого поверху hospital. 

-Згода.

На наступний день у школі я не сподівавася такого. Не прийшлось мені писати всю дошку маркером від якого нізащо невідітреш руки ВИБАЧТЕ ЗА ЗАПІЗНЕННЯ ЦЬОГО БІЛЬШЕ НЕ ПОВТОРИТЬСЯ. Все набагато гірше. А все починалось з того...

-Доброго дня містере Парк. - привітався і одразу зупинився біля свого шкафчика. 

-Доброго Шон. - в'яло сказав. 

-Щось сталось?

-Та якби тобі це сказати. Ти хіба не чув? 

-Ні. 

-У класі біології, ботаніки і математики хтось накоїв страшеннне шахрайство. - підійшов ближче. - У класі біології розбили вікно і порозсипали все сміття, подерли деякі книжки. В ботаніці поламані всі рослини, які були в вазонах, а самі вазони були побиті, студентські столи, і в тому числі вчителя були мов розпилені сокирою.

- Хто це зробив? - повільно поклав декілька книжок з економіки на третій ряд у шкафчику.

-Незнаємо, поки що невідомо. У кабінеті математики взагалі не передати словами. 

-Мені потрібно це побачити. - взяв відкладені книжки, які мені були потрібні на перший урок.

-Шон, там вже все прибрали. Просто зараз з'ясовують хто там був затіяний. 

Тут підійшла директриса із кабінету інформатики. (Сам не знаю що вона там робила)

-Шон, зараз в тебе не екологія, а класна година. Залиш тут всі книжки і йди у кабінет біології. Там чекає вас міс Браун.

Я глянув на містера Парка, який просто мені клатнув головою.

Я зайшов і підсів до Стіва. 

-Що тут було? - передав йому олівець. 

-Незнаю. Але здається, що це хтось із нашого класу. 

-Чого тобі це так здається? - пошепки нахилився до нього. 

-Добрий день міс Роуз Браун. - примусово сказали всі діти хором. 

-Шон, вчора у вівторок уроки мали хіба ми, всі інші пішли на екскурсію, а нас не взяли тому, що ми провинились в справі з директрисою. Ну одним словом, — хтось волейбольним м'ячем розбив її скло у цієї жаби в кабінеті.

-Ясно. Ну тут рятуйся хто може. Та нічого ми там такого не зробили. Тим більше я вчора був в цей момент на складі волейбольних м'ячів.