18. Тео і Тео.

-І де мені тепер заробити? - йду я зі школи з моїм товаришем. - Я повна невдаха. Точніше виявлюся я ним увечері. 

-Хто, дядько Тома? 

-Угу.

-Та заспокійся ти, -дав копняка одному із каменів, які перешкоджали йому шлях, - просто візьми з кишенькових, -подивився на мене, - Він не мусить знати звідки ти це взяв. Є та й є. - прикрився рукою від сонця.

-Так тоді не чесно буде. - відказав я йому і глянув безнадійно вниз.

-Та чи є вже чесність в тому світі? - втомлено каже, - невже твоя точність і чесність спасе цей світ? - продовжує Стів.

-Та як я докажу?

-Ти не повинен нічого йому доказувати.

-(...)

-Слухай, я знаю таке кафе, де шукають офіціанта. - підкинув мені ідею друг.

-І що? До вечора пороблю? А потім... 

-А потім? Що?

-А потім скажу Па-па? Я у вас більше не працю. Хто ж дає гроші за перший день?

-Я тобі про що й говорю. Там за три години непогані гроші. 

-Я тобі не вірю. - відказав я і махнув злегка рукою.

-Та я тобі даю зуб! 

Я на нього глянув і подумав:

-Добре, давай після школи ми зустрінемося і ти мене приведеш до цього кафе.

-Згода. - постав руку на плече і побіг.

 Ми порозходилися по домівках. Дядя Тома тільки зазирав і з за під'їзду. Йому взагалі не терпілося виставити мене за ідіота. Мені теж хотілося йому помститись. Невже я на нічого не здатен.

 Я зайшов у свою квартиру і побачив пошту у контейнері, який висів над дверима. ( Точніше збоку) Я пошолопався між газетами і ранковими новинами. Знайшов один лист. Там було написано:

                    Вибач, що дзвонив і не писав,                                           але думаю ти знаєш, що у в мене нова                         робота. Є прохання, щоб ми ввечері о восьмій зустрілися у кафе в центральній лікарні №32. Прошу, не відмовляй.                                                                                                   Dr. Jordan.

Я закрив конверт і рвонув до квартири. Там нікого не було. Мама на роботі. Я приготував собі млинці зі сметаною і пішов в кімнату. Здалося, що пройшло дві секунди, - а насправді просто був дуже зайнятий своїм домашнім завданням. Час до другого обіду сплив. Я вийшов на вулицю і зустрівся зі Стівом на вулиці, хоча планували у парку.

-Веди мене цього кафе. - зойкнув йому я і мало вірив, що є таке кафе, де непогано платять за три години. 

-Пішли.

Він мене вів вздовж тротуару, а потім повернув у якусь стежку, де мало хто її замічав і там ходив. Я подивився, - мало у відчай не впав. Я не міг повірити, що у наші й вулиці є ось така секретна дорога. Дійсно. Там було кафе. Доволі порядне, все чистенько, бруківка без бур'янів чи інших каменів. Над дашком біля тераси світились букви з надписом (Cafe) (кафе), які міняли колір.

-Дядьку Клейтоне! - гукає через вітчинене віконечко Стів. - Дядьку Клейтоне!

-Чого тобі? - вилазить із темного фону кремезний чолов'яга.

-Я б хотів знайти роботу до вечора для свого друга. - поставив руку на підвіконник.

-Де він? -озирається.

Стів мене підвів ближче. Але цей бородатий почав сміятися на повний рот.

-Ти мені його приводиш? Боже! - сміється, - Навіщо мені цього малого? Та на що він здатний? - продовжив далі реготати.

-Ні, ну прошу вас, він... він може все! - почав вмовляти його друг.  

-Скіськи тобі? І прізвище яке.- запитав він мене вмосившися краще.

-13. - сором'язливо сказав я. - Холлс.

-Ну у мене і з дев'яти працюють. - задумався. - Тому давай, в темпі на кухню, фартух в руки і до роботи. Подивимося, що з тебе вийде.

-Д.до вечора (вийде) - додав Стів.

-Я тут не зрозумів, ви до вечора змовились?

-Так. - тихенько сказав Стів.

-Ви думаєте, що за три години вам хтось заплатить?  - здогадується.

-Ну роботи завжди вистач... - продовжував Стів, але той його перебив:

-Ти години не вистачає. - відказує він. - за три години клієнти не набіжуть.

-Ну будь ласка, нам багато не треба! - гніздиться Стів на одному місці.

-Гаразд,  - мовив - Холлсе, попереджаю, одна дурнесенька помилочка, ти вилітаєш так і до обіду.

Я пигикнув. 

-Чого ти ще тут? - запитав цей "бос", - Дуй на кухню.

Стів побажав удачі і пішов.

За три секунди мене вже тут не було. Він відвів мене за барну стійку. Там були три кавомашини. Кожна  має свій смак. Треба добре в тім розбиратися. 

-Так ось малий, - мовив він до мене - тобі дуже пощастило, що ти сидиш і вус не дуєш. Але ця робота теж не подарунок. Якщо мені в адресу, - говорить, що аж плентається об горло. - прийде скарга від клієнта, за не таку каву, — то тобі мало не покажеться. Якщо допустиш хоча б однісіньку помилочку, то підеш мити підлогу. Бач, як ось ці восьмирічні? Хочу зауважити, що вони ні разу не провинились. Якщо то ти допустиш помилку, то твій кайф зменшиться у три рази, ну і відповідно зарплатня за сьогоднішній день теж зменшиться. Зрозумів?! - стукнув об стіл. 

-Т.так.

-Дивися, тут ще є круасани. Вони на продаж. Але скажу по секрету, - нахилився, - якщо проговоришся, то приб'ю.

Я клатнув головою може з десять раз і повільно ковтнув слину.

-Вони у наше кафе прийшли за безплатно. Якщо клієнти будуть просити тих круасанів, то просто скажи ціну, яка написана у цьому зошиті. Тримай його за прилавком. І нікому не показуй. Там є всі ціни. - консультує далі, -  Ти думаєш, що я це тобі так просто сказав? Я б тобі такого нізащо не говорив. Але сказав для того, щоб ти заповнив анкету тоді, коли будуть привозити нові круасани.... напиши, що це за безплатно. Ці гроші які ти заробив іменно за ці круасани, ховаєш ось в цю праву шухляду. Потім в кінці дня віддаєш їх мені.

-Так. - насправді, я був дуже сильно обурений. Як можна заробляти гроші на брехні? Тут і в чомусь дядько Тома мав рацію. Він просто привозить круасани, при тому нічого не платить за них, але бере за них гроші. Так роблять останні люди. Це напевно тому, що я занадто чесний, але, ще й не моє це діло.