13. Благодійність.

-Давно я не бачила таким місто. - зітхнула пані Ебігейл. 

-Воно таке щодня. - відповів я, роблячи вигляд, що нічого такого нема. 

-Скіськи з мене? - запитала літня жіночка.

-Безплатно. 

-Як? Ні, вона надто х.г.гарна. - хитлявим голоском відповіла бабуся. (...) 

(Щиро вибачаюся, що назвав її бабусею, бо не міг оприділити по віку)...

-Беріть, - дав її в руки Стів.

-Ні, хлопчики і... - тут глянула на пані Ебігейл, яка опустила погляд, а (бабуся, (ще раз вибачаюся)) підбирає слова. - І.... Ве.... Пані. (Як вас звуть?) -уточнила.

 - Ебігейл. - тихо сказала вона.

 - Пані Ебігейл. От, - тут вже забула що мала говорити. - А, так! Ось, тримайте трохи шоколаду, це від мене, я чесно не знаю, яквам віддячити. - її від милості, аж очі просвітилися. Вона дала нам по плитці шоколаду. Хоч ми відмовляли, але вона настоювала на свою думку. Ми все ж погодилися і пішли далі. Тут надійшла жіночка, років за 25 чи 30, мала на поводку свого песика.

-Доброго дня, - усміхнулася вона у темних окулярах. - скільки у вас ось така найменша вазочка? Вона мені просто подобається. Мені потрібно зробити подарунок своїй мамі. Вона дуже любить вати, а особливо висаджувати у них різні рослинки. 

-Ні скільки. - відповіла пані Ебігейл. - це благодійність, ви можете брати її за безплатно. 

-Але ж вони такі красиві! Гріхом за них нічого не заплатити. Я повинна вам якось цим віддячити.

 - Ні, ви можете брати їх за безплатно. - уточнив я. - у нас їх багато, але гріхом не віддати комусь.

-Правда? То за ним не потрібно нічого платити?-підняла брови і зняла злегка окуляри. 

 -Нічогісінько. Ні краплиночки. - продовжив Стів.

-Ой, так незручно трошки вийшло. Я мушу вам чимось віддячити. 

-Ну, ви можете мені подарувати одну з маминих рослинок. Не найгарнішу, любий бур'янчик, але щоб була. Тому що у моєму домі взагалі немає зелені. А якщо я навіть щось і висаджую, то все втрачає колір.

-Я залюбки хотіла б вам чимось віддячити. Хоча ця рослинка не можу оплатити таку суму цієї красивезної вази.

-Оближ те, - продовжила пані Ебігейл.

-Дякую. Чудового вам дня. 

Зразу за цією жіночкою подалася ще одна. Років зо 19-20. Їй потрібно було придбати один великий глечик на новосілля. 

-Який краще личив би у прихожі? Без поняття.

-Вам щось підказати? - уважно чекаю відповіді я.

-Так от, я не можу вибрати підходящий глечик на новосілля. Я собі у цьому тижні зняла орендовану квартиру, і вже збираюся оплатити сьогодні, але прихожа у мене пустенька. І от я думаю чим прикрасити. Обходила всі магазини нічого не знайшла. Але ось коли я зустріла ваш прилавок, подумала що це якраз варіант. Але є одна проблема. 

-Яка? - зразу ж відповів я.  - немає такої, яка б вам подобалась?

-Ні, вони всі прекрасні, але от я не знаю яку вибрати. Потрібно великих розмірів, десь може мені по пояс й порада, яка з них найкраща, щоб вписувалась у інтер'єр мого коридору.

-Я думаю, що ось ця. - я витягнув велику за розмірами вазу, (це можна було назвати глек, тому що вази були різних розмірів і різних дизайнів) 

-Так, ось ця красива буде вписуватись, тим більше в мене є рослина, схожа глечиком на цю вазу.

-І скільки з мене? - відкрилась її гаманець, де було багатенько грошей. 

-Ні, що ви, не потрібно нічого платити. Вона сьогодні день благодійності, тому якраз У цей день, ми вирішили трішки при економити людських грошей. - вмовляв її я, поки Стів і пані Ебігейл приймали ще декілька клієнтів. 

-Так не можна, щоб залишити з пустими руками маленького хлопчину який продавав мені вази. - усміхнулася.

-Мені 13. - закашлявся я.

-Ой, вибач. Але ти виглядаєш молодше. 

-Дякую, - всміхнувся я.

Вона дала мені мішечок цукерків. Хоча я відмовляв. 

 День зійшов швидко до вечора, ми встигли віддати всі вази, але на диво, всі потребуючі або прохожі, пропонували за неї гроші, бо ще такої краси не бачили. Навіть два бізнесмени купили її, але ми казали що це за безплатно. Так, ми не брали грошей, бо та сама пані Ебігейл, яка дізналася, що таке благодійність. 

  Ввечері, коли я повернуся додому, я і геть забув про поїздку до мами. Та що вже втрачати? Я і так ще о третій дня пропустив через друга поїзд який їде в Гарвард.

 Звісно я по телефоні відчитувався, Але я думаю що цей день я провів класно. Тільки подумайте, жінка яка заставила нас клеїти вазу і мити вікна, потім в кінці дня вона їла з нами морозиво, і продавала глечики. Дивно правда?.