12. Бабусині квіти

Ми вирішили, що просто попросити у бабусі квітів не вийде, бо не дозволить. І що залишається робити, тільки щоб поцупити. Жовті квіти, червоні, голубі, помаранчеві, фіолетові, білі та навіть чорні. У її саду, на якому вона працювала майже цілий рік, можна знайти абсолютно все, але викопати ще більше. Ми вирішили взяти жовті квіти. Вони будуть гарно вписуватись у її чорне волосся. Я в брата взяв ніж і самого краю підрізав цю квітку. Ну, щоб залишив корінь. Ми її акуратно принесли до особняка пані Ебігейл. 

 Я взяв шматок фатину і акуратно його поклав у волосся. Виглядало фантастично. Виглядало так, якби вона вложила у цю зачіску багато доларів.

-Готово! 

-Ой, невже, я можу побачити себе такою красивою! - досі тримає зав'язані очі- хлопці скажіть, це гарно?

-Так, - хказали хором я доповнив: -жодна пані б собі не дозволила такої розкоші.

Вона відкрила очі. У дзеркалі вона побачила себе такою, якою ще ніколи не була. Це була наче інша людина. Вона себе не впізнала. Мовчала, може й з хвилину. Не знала, чи радіти, чи плакати. Вона побачила себе іншою людиною. Лице було ніжно згладжене, без кругів під очима, одяг був яскравий, очі змінилися, вона виглядала наче справжня леді. Сдавалося, що її характер став теж іншим, судячи по її зовнішньому вигляді.

-Це я? - запитала вона.

-А як же, - доповнив Стів. - ви тут бачите, якусь людину,  крім себе жіночої статі? 

-Нам треба поспішати. - подивися на  годинник я. 

Ми взяли ті всі коробочки з вазами, і поклали її на велосипед. Це був велосипед не мій, а Стіва. Був надзвичайно великий. Ззаді був якби кошечок, який виплетиний квітами. Ми поклали ті всі коробочки там. 

 Ми пішли. Чому пішли? Тому, що двох велосипедів ще не було. Стів просто віз його, з ходою поспів з нами.