5.Розлучення.

Ранок був сонячним, але мій настрій ні. Бабуся смажила млинці, а я чистив зуби. Останні п'ять днів, мені здалося, що живу як король, але весь час так живуть мої однокласники. Я вийшов з ванни, сніданок з апельсиновим соком зустрічали мене. Одноліткам було нудно, бо не мали з кого глузувати, бо відтоді я не спізнювався. Бабуся Хлоя навіть будила мене. Я грався на майданчику із Стівом доти, поки не набридне. Мені ніхто нічого не забороняв. Абсолютно. Дідусь навіть кишенькові давав. Звісно, я економний, тому витрачав їх по трохи. Навіть був такий момент, що й діду позичив. Я підтягнув географію, біологію і алгебру (з нею були великі проблеми). Я навіть не знав, як віднімаються цілі дроби, що вже говорити про множення. З географією теж були неполадки, які я виправив ще на початку вересня, але міс Кеті цього не замічала. А з біологією не все від тепер так погано. Я вивчив напам'ять більшу половину хімічних елементів. І скажу так: "Все що я опустив, це через батьків і їхніх сварок". Ось так. 

До мами я не дзвонив, навіть не напрошувався, я їй дав слово, що першим я до неї не подзвоню і не заговорю. Вона й сама до мене не дзвонила, я вже думав, що вона остаточно про мене забула. Не дзвонила день. Другий. Третій. Тільки дзвонила до бабусі Хлої, щоб запитати як в неї справи. Вона навіть не запитала де я, чи я в неї. Але один прекрасний день, я зрозумів, що вона насправді знає де я є, просто хоче довести мені те, якої дурниці я наробив. Звісно я не вівся на її поступок. Нехай скучає там сама.

 Це була неділя. Мама до мене подзвонила, але не по тім принципі щоб помиритися. Звичайно ж, я слухавки не брав. Вона подзвонила зранку два рази і по обіді тільки один раз. Тут я подумав, що варто з нею поговорити, тому що якщо би вона хотіла помиритися, то вона подзвонила тільки один раз. Тут точно щось не так. Це серйозно. Я підняв слухавку. Першим я не говорив, також вона не відступала, але через кілька секунд вона заговорила перша, бо вона доросла людина і зрозуміла, що годі гратись, але й протягом цього всього часу не преставала.. Сказала щоб я негайно приїхав до неї. Я подумав, що це пастка і вона просто хоче затягти мене до неї.

 Але вчора все відбувалося по-інакшому. Давайте зазирнемо вчорашній день. -.

-Привіт Сюзен- пан Сівен повернувся з відрядження. 

-Привіт. Нам потрібно про дещо поговорити. - схвильовано відповіла вона.

-Про що? Де Шон? - Озирнувся. 

-Як раз і потому питанню нам потрібно поговорити.

-Він що зник?

-Ні. Сядь за стіл і ми нормально поговоримо.

Пан Стівен сів, тримаючи у руках піджак, який повністю не зняв. Згодом його кинув на диван.

-Це було якраз у перший день, коли ти від'їхав у відрядження. Шон затримався, гуляючи з другом. 

-У Шона є друг? -підняв одну брову.

-Я якщо чесно його не знаю. Це Стів. Одним словом він не прийшов о п'ятій. Він затримався. Він просидів до дев'ятої. Не знаю що можна було робити на вулиці! -похитала головою і здивувалась. -Я його покарала. Він пішов.

-Куди пішов, що ти йому сказала щоб він пішов! Ти навіть не поцікавишся? Говориш ти зараз мені так спокійно, наче б нічого не сталося? 

-Заспокійся. Він сидить зараз у мами. Я йому сказала, точніше покарала, щоб він більше не появлявся. Я і справді була вся на нервах. -склала руки на стіл.

-Ні, наскільки він нас спокійний, що він до голови би таке і не брав. Ти справді йому чогось наговорила. - Гримнув по столі рукою. -Чому ти його не зупинила? 

-Я думала, що він просто пограється зі мною і повернеться. -на злісному тоні сказала вона.

-Ти тільки думаєш! Чому ти не думала тоді, чому ти не подумала якому становищі і стресі він почувається?!

-(...) З рештою...... - далі перебив тато:

-Не вже можна карати дитину за те, що вона не повернулася додому вчасно! Йому тільки 13 років, він має право на волю. От чесно, якщо би я знав, що ти йому забороняєш гуляти тільки до п'ятої раніше, то б я цю проблему вирішив!

-Я стараюся його виховати! Щоб він мав своє місце і свій обов'язок! Я хочу, щоб він був дисциплінованим!

-Значить не так ти його виховуєш! -відвернувся до вікна.

-Виховуй його сам! Я виховую, як мене виховували всі зусилля які я докладала ті всі роки і результату нуль?

-Ти його не виховувала, раніше ти бачила тільки його увечері, не замічала як він ріс! Які ще зусилля? Ти ніколи до нього не заговорила, я його вивчив, щоб він вступив в цю школу, я його навчив елементарного, чого ти не могла навчити! А знаєш що це? Це звичайнісінькі кольори. Він їх не знав у своїх три роки. Тільки тоді, коли ти скаржилась що сама працюєш, я мусив піти на роботу, щоб ти мені не говорила що вечора одне й те саме! Ось результат! Дитина взагалі забула, як звучить твій голос!

Пані Сюзен нічого не говорила, тільки прикрила верхню частину брів і очей, почала плакати.

-Я поїхав по свого сина. Що про тебе може подумати твоя мама!

 Якраз після цього як подзвонила до мене мама, тато приїхав до мене. Звісно, не зразу, а на другий день, тому що він знав, що я в безпеці. Спочатку він мене обняв, хоча і не хотів теж його дуже бачити. 

-Сідай у машину, ми поїдемо на ярмарок.

-Не хочу.

-Добре. Тоді нам потрібно з тобою з мамою поговорити.

По дорозі я дивився весь час за вікно. Згадував моє щасливе минуле. Коли мама і тато були біля мене. Коли ми бавилися іграшками, іграшковим літачком. Тато його запускав, я ловив, а мама плескала. Я тримався літачок дотепер. Він у мене в рюкзаку. Я його вийняв. Почав гратися мов немовля.

 Коли я зайшов у квартиру, мене тато зразу повів до вітальні. Мама сіла біля великого вазону, тобто не біля тата. Мене це насторожило, але я був таким дурним, що не міг зразу здогадатися.

-Шон, сядь. -сказала повільно й стривожено мама. -Я ж казав, що я тут тільки на пару хвилин.  Дайте вгадати, ви їдете на море і знову мене не берете ?    -Ти заспокійся, -відповів тато.  -У нас з мамою зараз такий момент, що ми не можемо бути разом. Нам потрібно побути трішки одні, ми маємо відпочити від одне одного. Але зрозумій правильно.