Вибач, але я образився…
Вибач, але я образився, бо ти мене не розумієш
Одного ранку Дабу сховався з головою під ковдру.
— Любчику, ранок! Пора снідати, — лагідно сказала мама.
— Я не хочу вставати… — пробурмотів він.
— Що сталося?
— Вибач, але я образився.
Мама сіла поруч і зачекала.
— Вчора я будував ракету з кубиків, — прошепотів Дабу. — Гномик летів на Марс. А ти сказала: «Пора їсти». Я злякався, що ракета впаде, і ніхто не дізнається, що він герой…
— Вибач, любчику. Я не помітила, наскільки це важливо. Твій гномик — справжній космонавт. Ракета стоїть?
— Угу.
— Тоді зробімо їй міцний ангар. Але спершу — вмиємось і поснідаємо. Космонавти теж снідають!
— З гномиком?
— Авжеж. І він отримає свою маленьку мисочку каші.
Дабу висунув носика з-під ковдри й усміхнувся: його зрозуміли.
#1122 в Різне
#217 в Дитяча література
Відредаговано: 07.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
