Вибач, але моя книга гарніша

У дитячому садочку всі діти сіли за низенькі столики. Вихователька принесла яскраві книжки з картинками й роздала кожному. Дабу отримав книжку про мурах і радісно вмостився розглядати сторінки. Поруч сиділа лисичка Жужа, і в неї була книжка про фей. Вона тихенько прошепотіла:

— Дабу, подивися, яка гарна моя книжка! Тут фея у рожевій сукні з блискітками. Хотіла б я побачити фею насправді...

Дабу надув щічки й відповів:

— Вибач, але моя книга гарніша! Дивись, тут є лісові мурахи, руді мурахи й навіть мурашиний лев!

— А в цій книзі намальована справжня королева фей! — не здавалася Жужа.

Діти почали сперечатися голосніше й заважати іншим читати. Тоді до них підійшла вихователька:

— Діти, через книжки не треба сваритися. Кожна книга гарна по-своєму й заслуговує на свого читача. Давайте зробимо так: ви поміняєтеся книжками й розкажете одне одному, що вам найбільше сподобалося.

Жужа замислилася, але погодилася:

— Гаразд, я хочу дізнатися, як мурахи будують свої хатки й хто в них головний.

Дабу передав їй свою книжку й уважно відкрив Жужину.

Минуло кілька хвилин, і вони обоє засяяли від захвату.

— У тебе справді гарна книга, — визнав Дабу.

— І твоя теж! — усміхнулася лисичка. — Тепер у нас дві гарні книги!

Вони засміялися й почали розповідати одне одному цікаві історії, показуючи малюнки всім дітям за столиком.

Вихователька тихенько сказала сама до себе:

— Найкраща книга — це та, яка не тільки розважає, а й чомусь навчає. І особливо та, якою ти готовий поділитися.