Вибач, але я хочу твою іграшку

Дабу вже не ламав іграшки, не вередував у магазині, не смикав дівчаток за коси й не кусався. Він навіть рідше ображався. Але чемність — така річ, про яку часом треба нагадувати.

Дабу сидів на килимку й уважно будував вежу з кубиків.

До кімнати увійшла Бамі, притискаючи до грудей новеньку ляльку.

— Ого, яка краса! — вигукнув Дабу. — Дай погратися!

— Дабу, я можу дати тобі потримати ляльку, але гратися… Вона зовсім нова, — відповіла Бамі й ніжно погладила іграшку по голівці.

— Вибач, але я хочу твою іграшку! — образився Дабу. — У мене такої немає… А мама казала, що потрібно ділитися!

— Ти маєш рацію, братику, вибач…

— Тоді я можу погратися лялькою?

Бамі на мить замислилася, а потім сказала:

— Дабу, ти ж знаєш: коли ми щось дуже любимо, нам важко віддати це іншим. Але можемо придумати гру, де гратимуть усі наші іграшки.

Дабу насупився:

— Яку ще гру?

— Дай подумати… — засяяла Бамі. — Придумала! Твій гномик може бути капітаном корабля, а моя лялька — пасажиркою. А ще ми побудуємо корабель із твоїх кубиків. Що скажеш?

Дабу радісно усміхнувся — йому сподобалася ідея сестри. Він швидко закінчив вежу, перетворивши її на корабель, і обережно посадив гномика на «капітанський місток».

Бамі поставила ляльку поруч і сказала:

— Готова вирушати в подорож!

— Відпливаємо! — весело вигукнув Дабу.

Корабель «плив» по кімнаті. Гномик міцно тримав штурвал, борючись з уявним штормом, а Бамі весело гигикала, озвучуючи ляльку.

Коли гра закінчилася, пандочка простягла ляльку братові:

— Мені сподобалася гра — сьогодні твій гномик був справжнім капітаном! Можеш трохи погратися лялькою.

Дабу обережно пригорнув ляльку й посміхнувся:

— Дякую. Ти найкраща сестричка!

— А ти — найкращий брат, — сказала Бамі й теж усміхнулася. — Хочеш попити чай разом з іншими моїми ляльками?

— А гномику можна?

— Можна взяти всіх гномиків! — відповіла Бамі щирою посмішкою. — Ти збігай за гномиками, а я знайду чайний набір.