Вибач, але я хочу колискову...

 Дабу сидів у ліжечку, обіймаючи м’яку іграшку-гномика.

— Мамо, тату, заспівайте мені колискову! — попросив він.

— Любчику, сьогодні ми дуже втомилися, — зітхнула мама. — Може, завтра?

— Або просто засни без неї, ти вже дорослий, — додав тато, лагідно гладячи його по голівці.

Але Дабу стиснув іграшку ще міцніше й образився:

— Ви ніколи не маєте часу для моєї колискової…

Він відвернувся до стіни й мало не заплакав.

У кімнату зайшла здивована Бамі:

— Що трапилося? Звідки такий вередливий голос, братику?

— Вибач, але я хочу колискову… Бамі, ти заспіваєш мені? — тихо запитав Дабу.

Сестра підійшла ближче й прошепотіла:

— У мене є краща ідея! Можемо записати колискову на телефон. І тоді ти зможеш слухати її щовечора, навіть коли батьки зайняті.

Мама здивувалася:

— О, яка чудова думка! Давай спробуємо просто зараз.

Бамі увімкнула диктофон, і мама проспівала ніжну колискову:

Спи, мій любчику, спи,

День сховався вдалині.

Зірка сяє у висоті,

Фея сну малює сни.

Спи, мій любий панденя,

Хай присниться казочка.

Теплим стане твій сон,

Уві сні всміхнеться гном.

Дабу слухав, і його серденько нарешті заспокоїлося.

— Дякую… тепер у мене завжди буде колискова, — прошепотів він і заснув.

А тато, слухаючи спів, сам непомітно задрімав.

— Ось що означають слова від серця! — прошепотіла усміхнена Бамі.

Мама пригорнула доню й сказала:

— Дякую, люба, що ти завжди з нами.