Ви зустрічаєтесь?

Це повинен був бути ідеальний сюрприз. 

Пак планував його майже тиждень, намагаючись чимшвидше закінчити роботу. 

Чімін летів найпершим рейсом до Кореї, як почув, що може бути вільним. Ця зйомка в Нью-Йорку була виснажлива настільки, що в чоловіка не було можливості нормально поспілкуватись зі своїм хлопцем, через різницю в часі і щільні графіки у обох. 

І це не аби як засмучувало Пака.  

Ще зранку він написав коротке повідомлення:  

“Буду зайнятий, тому не зможу відповідати деякий час. Зателефоную як буду вільний. Цілую!” 

А сам в цей час сідав на літак. Він навіть вимкнув телефон, щоб не зірватися і не зіпсувати все. 

Тоді хлопець не знав чим це все обернеться.  

З аеропорта Чімін залишив речі на свого менеджера і поспішив у компанію людини, яку до нестями хотів побачити. Він навіть порушив своє власне правило - не з’являтись на роботі один одного.  

Руки аж свербіли, від бажання обійняти міцну спину і, якщо пощастить, торкнутись прохолодної шкіри, спостерігаючи як вона вкривається мурахами. 

- Приїхали, - сповістив особистий водій. 

Хлопець благодарно посміхнувся Ши Іну та, стиснувши кулаки в кишені чорної куртки, з коротким видихом вийшов з машини. Він був біля чорного входу “Min Group”. Натягнувши кепку нижче він впевнено підійшов до дверей з кодовим замком.  

Чоловік озирнувся навкруги, а потім рішуче відкрив кришку і ввів код. Широка посмішка одразу з’явилась на губах, варто було почути схвальний писк і відчинені двері. Не дарма він колись запам’ятав той пароль, хоча і казав, що не збирається користуватися ним! 

Ступаючи майже пустим коридором Пак уявляв як Мін спочатку зведе брови на секунду, а потім його обличчя розслабиться, а в погляд додасться тепло і радість від зустрічі.  

На диво для такої великої компанії система безпеки була не дуже. Чому немає жодного охоронця? Нутрощі зжалися від неприємного передчуття та Чімін лише захитав головою, проганяючи тривогу. Сьогодні чудовий день і ніхто його не зіпсує! 

Чим ближче до центрального входу хлопець підбирався, тим більше людей ставало. А в там людей було набагато більше ніж можна очікувати, було чутно гамір і затвори камер. Хлопець спохмурнів, натягуючи маску вище. 

Що тут коїться?  

- Чув про скандал? - донісся шепіт дівчини попереду. 

- А хто ні? Всі тільки і чекають ген. директора для пояснень. - відповідає інша, пробираючись вперед.  

Збентежений Пак озирнувся і знайшов сходинку на яку одразу ж піднявся. Тепер він бачив набагато більше. Чімін затамував подих, а серце навпаки пришвидшилось. Ось він.  

Мін Юнгі.  

Чоловік впевнено йшов до натовпу. Його обличчя було похмурим, навіть злим. Він не любив зайву у вагу до себе.  

В суцільному гамірі хлопець не чув, що саме питали численні папарації, поки хтось голосистий не вигукнув: 

- Це правда, що Ви зустрічаєтесь з містером Паком?  

Той про кого згадали завмер, витріщаючись на натовп і намагаючись знайти цього зухвальця. Та одразу повернув погляд назад, як почув такий водночас рідний і чужий голос: 

- Ні. І я більше не  збираюсь це обговорювати. Негайно покиньте територію компанії. 

**** 

Чи почувався Пак розбито? Безсумнівно. Чи злився він? О, ще й як! 

Хто б міг подумати, що гордість країни, обличчя багатьох відомих брендів, неймовірний і неперевершений Пак Чімін буде захльобуватись сльозами, бо його “відшили”? 

Чому він раніше не вмикнув той клятий телефон?  

Хлопець не пам’ятав, як вибрався з будівлі. Як пройшов повз людей. Як опинився на задньому сидінні машини. Прийшов до тями лише гортаючи стрічку новин, де майже кожне видання писало про викриття стосунків Мін Юнгі та Пак Чіміна.  

Він пролистував коментарі, не читаючи жодного до кінця. Єдине, що його дійсно хвилювало - це питання чому Юнгі сказав саме так? Невже для нього цей рік був просто розвагою? 

Він прокручує в голові всі ці щасливі моменти, які вони створили разом. І не може повірити, що для Міна це було не серйозно. Він не така людина. Та попри здоровий глузд в грудях неприємно коле, а очі нестерпно печуть.  

Вдома, після теплої ванни та бокалу вина, випитого одним великим ковтком, Пак вирішує, що достатньо готовий до розмови.  

Він бере телефон, екран якого пішов тріщиною, бо, можливо, хлопець впустив його пару разів. Чімін швидко знаходить потрібний контакт та палець завис над кнопкою виклику. Він робить глибокий вдих і не даючи собі передумати, натискає на дзвінок. 

- Привіт , крихітко. - звучить втомлений голос у відповідь майже одразу.  

Це прозвучало так буденно, ніби нічого не сталося. 

Юнгі не бачив його сьогодні. Напевно, він навіть не знає, що той в країні. І як краще вчинити? Поговорити відкрито чи вдавати, що нічого не трапилось, щоб хоча б в такий спосіб зберегти їх стосунки?  

- Привіт, - голос був незвично тихим для Чіміна. 

- Вже закінчив працювати?  

- Так. - хлопець прочистив горло, - насправді, я вже повернувся в Корею. Хотів зробити тобі сюрприз.  

- О, - на секунду виникла пауза, - це був би дуже приємний сюрприз. Але ти передумав? Раз розповідаєш мені про нього? - а потім додає тихіше - Вже бачив новини?  

- Так. - коротка відповідь.  

По тій стороні виклику знову панує тиша. Чімін не знає про що думає Мін, лише кусає губи і прислухається до ледь чутних шорохів по той бік.   

- Все добре? 

Хлопець заплющує очі. 

Ні. 

- Думаю, нам треба поговорити віч-на-віч. Приїдеш? 

- Так, звичайно. - роздається напружене після паузи, - Буду за годину. 

Пак не відповідає, лише тисне на відбій виклику і кидає телефон подалі. Роздається глухий звук. Можливо, скоро буде варто купити новий телефон. Але Чіміна це не бентежить. 

Він згортається в клубочок і просто лежить, слухаючи, як тиша стає нестерпною.