Глава 19 Вибачення

tw// холодна зброя

Поїздка Чана в архів не минула даремно. Він не знайшов способу, як зняти це прокляття, бо його просто не було. Нещасна дівчина померла через декілька днів, після жахливого інциденту, і згадок про неї в документах практично немає. Чану, який прочитав про всю ситуацію, яка сталася, було щиро шкода цю юну дівчину. Та ще гірше його затопило відчуття відрази, до тієї істоти, що вчинила так з нею. Людиною назвати це створіння в нього язик не повертався. Крісу страшенно хотілося вибачитись перед нею, за все, що трапилось. Тому він дізнався, де вона була похована. Ця юнка була місцевою відьмою, тому сила її слова виявилась такою вражаюче страшною. Іти одному було трохи ніяково, та й місце її поховання навіювало страх, тож покликати з собою Синміна, було не такою поганою ідеєю. Та для цього потрібно було розповісти йому всю історію від початку. Від однієї думки про це у Чана всередині все стискалось. Але вірити йому чи ні вибір вже самого Кіма. Король довго думав, як це зробити, шукав відповідної нагоди, якої все не було. Та  в один, з небагатьох, вільних вечорів, коли вони разом дивились серіал, Кріс вирішив що момент, як ніколи вдалий, для розмови.

- Любий, я маю тобі дещо сказати, - після його слів Синмін відривається від екрану, та слухає

- Невже ти... вагітний?! - робить він здивовані очі, а Чан починає сміятися 

- Дурник. Це серйозна розмова, - все ще хіхікає парубок, - Я давно хотів сказати тобі про це. Тому говориту прямо, - він набирає в легені побільше повітря, щоб на одному диханні протараторити, - На моєму роду лежить прокляття, від якого, у всіх чоловіків помирає перше кохання. Воно дуже древнє, і немає способу його подолати.

- Юна жива, значить воно тебе не зачіпає, - спокійно констатує Кім

- Моє перше кохання ти, а не вона. Тому я розповідаю тобі все це. Нещодавно, я був в архівах...

- Я знаю

- Чанбін?

- Звісно 

- Так от, там я знайшов де була похована та відьма, що прокляла мого предка. Думаю було б не погано поїхати туди, і просто принести свої вибачення замість нього. Я знаю, що прокляття це не зніме, але хоч хтось вибачиться перед нею, за те як вчинив мій предок,  - закінчує Бан, а Синмін схвально киває головою

- Якщо його не можна ніяк зняти, то чому ти певен, що простого вибачення буде досить? І про який випадок ти кажеш? Чому вона вас прокляла? - задумливо питає парубок, хоч ідея Чана про вибачення сподобалась йому.

- Я не знаю, але краще спробувати, ніж ні. Мій предок був виродком, - злісно починає Кріс, - Він хотів, щоб ця дівчина вийшла за нього, бо він король. Та вона відмовила йому, і одружилась з чоловіком котрого кохала. Через декілька місяців після їх весілля ця істота увірвалась до їхнього дому, і спершу вбила її чоловіка, а потім гвалтувала її кілька годин підряд. Після цього вона прокляла його. І знаєш, я б теж так зробив. Я її розумію. Король залишив її саму біля тіла померлого чоловіка. А через декілька днів не стало і її. Не пережила отриманих травм, як сам розумієш медицини тоді такої, як не було. От така історія, - сумно закінчує король, та уважно вдивляється в обличчя Синміна, яке не виражає практично ніяких емоцій, - Ти не виглядаєш наляканим, чи навіть здивованим, чому?

- Насправді я зовсім не наляканий. По-перше цей випадок на озері, змусив мене все ж на крихну повірити в магію, і по-друге, якщо мені потрібно було б померти за тебе, я б це зробив, - спокійно каже Синмін, а в Чана сироти на шкірі виступають, - І по-третє твій предок і справді гидота ще та. І вибачитись все ж пасувало б.

- Не смій такого казати! Ніхто не вмиратиме, чуєш?! - його слова настільки розізлили Чана, що Кіму стало трохи ніяково.

- Звісно ніхто вмирати не збирається, це я так для прикладу сказав. Та й якщо вірити прокляттю, то моя доля померти, - знизує плечима Мін.

- Ти настільки егоїстичний, що залишив би мене самого? - вражено питає Кріс. Ці слова коханого глибоко зачепили його. Як Синмін може казати такі страшні речі? Якщо він справді помре, то Чан не зможе спокійно жити з відчуттям провини, що не зміг врятувати його.

- Чан, а ти не егоїстичний? Ти б вибрав моє життя? 

- Звісно, - без заминки

- От бачиш, а як би я жив без тебе, ти подумав? Тому якщо доведеться вибирати між твоїм життям і моїм, я оберу твоє, по одній простій причині бо я кохаю тебе, - намагається донести до нього свою думку Кім.

- А я не хочу щоб ти цього робив! В ніякому разі! Я цього не переживу! Ти розумієш?! - підривається Кріс.

- Заспокойся будь ласка, - просить його Синмін, та бере за руку, - Сядь і послухай мене. Я не збираюсь вмирати, а поїхати на могилу до цієї дівчини можемо. Думаю, гірше вже точно не буде. Так де вона похована?

- Не повіриш де. В нашому королівстві, але на самій окраїні, тож добиратись нам туди доведеться довго. Думаю навіть залишимось з ночівлею, - видихає Кріс

- Де на цвинтарі ночуватимемо?! - здивовано дивиться на нього Синмін 

- От ти такий розумний, а часом як скажеш, хоч стій, хоч падай, - усміхається Кріс, та підсідає до юнака ближче, - Де в давинину ховали відьом?

- Ну біля їхнього дому, або в лісі. Ну я таке чув, - розмірковує Кім
- От, тому ми йдемо... в Північний Ліс, - закінчує Чан, а Синмін змінюється на обличчі.

- Аааа Північний Ліс. Так чому одразу не сказав, - він встає з дивану, - Був радий з тобою познайомитись, і був щасливий кохати тебе. Думаю, на цьому моменті наші шляхи розходяться, - метушливо каже Синмін, та розвертається на вихід

- Любий, ну ти чого там немає нічого страшного, - зупиняє його король

- Ти чув легенди про цей ліс? - саркастично питає юнак, та повертається на диван

- Це дитячі казки, - відмахується від нього Кріс

- Треба подзвонити татові і попросити найсильніші обереги, - ніби не чує його Мін.

- Господи, та які обереги. Там простий ліс, і нічого більше, - спиняє його Чан.