Глава 17 Подарунок та покарання

Коли хлопці спустилися на першу поверхню, минуло приблизно півроку. Зайшовши першим до кухні Синмін оторопів, від продуктів страв на столі.

- А в тебе завжди так готують? - обережно питає Чан, з-за його плеча.

- Повір мені, ні, - спокійно каже юнак, та звертається до мами, яка стоїть до них спиною, - Мамо, а в нас, що свято якесь? Чому стільки їжі? І головні звідки?

- Ой синку, ви вже тут, сідайде, - почала метушитись його мама, - Так у твого батька завтра ювілей, від я трохи страв і забрала. Сьогодні ж ми знайомимось з твоїм хлопцем, - радості в її голосі було стільки, що Синміну стало ніяково. - Любий іди сюди, вони вже тут.

З кімнати, суміжної з кухнею, вийшов тато Кіма, поки він не бачив молодого чоловіка, але був у неабиякому очікуванні.

- Коли я казав вам, що зустрічаюсь з королем, то не брехав, - неров сміється Синмін, - Познайомтесь це мій хлопець Крістофер, - і з-за його спини з'являється Чан. Пан Кім, ще якось намагався стримати свій шок, але пані Кім була не з тих людей

- Ого сину, оце ти даєш! І справді почав зустрічатися з королем! А ви дуже красивий пане Крістофер, - вона сором'язливо усміхається парубку

- Можна просто Кріс, не потрібні формальності, - цілує він руку жінки, яка від цієї жести шаріється ще більше.

- Кхм, кхм, - чується з боку її чоловіка.
- А ви, як я розумію тато, Синміна. Я радий з

вами познайомитись, - він потискає руку пану Кіму.

- Сідайте до столу. Досити цих формальностей, - плескає в долоні його мама.

- А як це ви не здивувалися, що я з самим королем зустрічаюсь? - задумливо питає Мін, жуючи кусочок м'яса

- Ми вночі встигли здивуватися, коли по камерах побачили, короля, що проривалася в наш дім, тому зараз уже спокійні, - так ніби це звична річ, каже пані Кім, а Чан зростає надривно кашляти.

- Вибачте за це.

- Та нічого страшного не сталося, Боже, - махає рукою в його бік жінка, - Це напевно через статтю так?

- Яку статтю мам?

- Ну про одруження короля?

- У тебе дуже розумна мама, - шепоче, так щоб почули всіх Кріс

- Дякую, милий. Просто я вмію співставити факти, - вона йому підморгує.

- Ти дуже схожий на свого батька, - просто каже пан Кім

- А звідки ви знаєте мого тата? - здивовано обертається до нього Чан

- Так хто ж не знає поперднього короля цієї держави, - якось незручно сміється чоловік

- Точно, - підтримує його сміх юнак

- То це для нього я подарунок робив, - тверджувально питає пан Кім

- Тату, - обуреня в голосі Синміна стільки, що чоловікові стає трохи соромно

- А який подарунок? - зацікавлено питає Чан

- Потім дізнаєшся. Хіба тобі не час? - він багатозначно дивитися на Кріса,

- Так, так, - розуміє його без слів хлопець, - Самі розумієте в мене багато справ. Дякую за теплий прийом, сподіваюся зустрітися з вами.

- Вірю, що це буде на вашому весіллі, - усміхається йому пан Кім

- Можете в цьому не сумніватись, - віддає йому усмішку Кріс

- Так, все королю вже час, - Синмін ледь не сильно забирає його від своїх батьків.

Юнаки мовчки йдуть до його кімнати, щоб Чан міг переодягнутися вже в суші речі, та відправитися до палацу.

- Коли ти повернешся? - питає перед виходом парубок

- Після завтра ввечері, думаю, - відповідає йому Синмін та коротко цілує в губи, - Ну все тобі час.

- І це все? - розчаровано тягне Кріс, та притягує хлопця до себе, щоб коротко, але так солодко поцілувати його вуста знову.

- Чанні, йди бо ще трохи таких поцілунків і я тебе вже сам не відпущу, - усміхається юнак, а Кріс випускає його зі своїх обіймів та йде.

- Не забудь купити новий телефон, - кричив він, відійшовши трохи від дверей.

- Обов'язково, куплю, - махає йому на прощання Кім, та зачиняє двері лише тоді, коли бачить, як Чан сидить в машині.

- Подаруй йому браслет, коли повернешся, - кидає йому тато, виходячи з кухні

- Це подарунок на день народження, я не можу дарувати його завчасно, - відповідає йому Синмін, та йде до сходів.

- Просто послухай мене і подаруй йому цю прикрасу, коли повернешся в палац, і чим швидше тим краще, - вже з більшим натиском каже пан Кім.

- Не злись, добре. Если ти так кажеш, то я зроблю це, - знизує плечима парубок та йде до себе. Потрібно поговорити з Чанбіном про те, хто був тим користувачем

- Це був У Сонду, - це ім'я геть йому нічого не говорити

- Я не знаю його. Нащо йому це? - спокійно питає юнак

- А якщо я скажу тобі, що це секретар Юни, то це кардинально змінити твою думку, правда? - хитро питає Бін

- Так, ти правий, після цього все стає ясно. І швидше за все вона заявила про свій офіційний візит до короля.

- Бінго, друже, - підтверджує його здогадку Со

- Коли?

- Цієї п'ятниці. Ти якраз повернешся до цього часу, так? - Синмін чує, як Чанбін шарудить якимись паперами

- Так, я повертаюсь в четвер. Слухай, а тебе не здивувало, що король не прийшов до палацу ввечері? Ти навіть не стривожився де він, - трохи обурився хлопець

- Якщо ти мені не дзвонив з віресками про те, що король зник, значить він з тобою, - просто відповідає Со.

- Як добре мати справу з розумними людьми

- Аналогічно

- І дякую, що побачила все це для мене, - щиро каже хлопець

- Був радій допоможи. І ще одне, шпигуни з вас фігові, - зміюється Чанбін та кладе слухавку, залишаючи останнє слово за собою.

Вечірка в честь дня народження пана Кіма пройшла гладко і без жодних проблем. Ну не враховуючи те, що з Синміном практично весь час намагалися фліртувати всіма нодруженими дами. Але у відповідь отримали жорстокий ігнор. Наступного дня Мін повернувся до палацу, щоб п'ятниця зустрілася з істеричною фантазією

- Чан, я хотів подарувати тобі це на день народження, але вирішив не затягувати, тому ось, - Синмін простягає невеликий пакет своїм відображенню і відразу ж закриває обличчя рукою від сорому, - Господи, ну хто так дарує подарунки. Треба спробувати ще раз, - він вирівнюється, - Я дуже кохаю тебе, з днем ​​народження, яке практично через місяць, - саркастично закінчує Кім, - Зроблю це просто. Це тобі просто подарунок, бо я тебе кохаю. Ідеально, але він може подумати, що це не просто так. Боже чому це так складно, - юнак розбурхує своє волосся рукою