Глава 16 Оберіг

- Що, я щойно прочитав? - він знову взяв телефон до рук, та прочитав заголовок статті, в одному з найпопуляніших видань, "жовтої преси", - Господи, я тільки сьогодні поїхав, а там вже такий піздєц твориться, - хлопець відкриває статтю та читає "Нещодавно нашому виданню стало відомо, що зовсім скоро відбудеться королівське весілля. Обраницею короля стала графиня Спіжанського королівства Чон Юна. Вона підтвердила інформацію про заручини, та натомість королівський двір поки, що мовчить. Ми з нетерпінням чекатимемо від нашого короля офіційної заяви, щодо цієї визначної події"

- Хо-хо змійко, не туди ти приповзла, - шепоче Синмін, та набирає номер Чанбіна. Після кількох гудків, юнак бере трубку

- Я вже вирішую питання з цим журналом. Моя провина, що не прослідкував, та зараз я роблю все можливе, щоб це лайно не просочилось далі, бо тоді в нас будуть реальні проблеми, - швидко тараторить Со

- Тобто, ти хочеш сказати, що це не проблема? - нервово сміється Кім

- Звісно це проблема, але не такого масштабу, в яку вона може перерости, - спокійно відповідає йому Со, - І доречі, якщо тобі цікаво то король поїхав у сусіднє королівство. Мені сказав, що по-справах, і попередив, щоб я до нього не дзвонив, тож швидше за все його мобільний вимкнений, тож додзвонитись до нього ти не зможеш.

- Слухай, а можеш пробити хто надіслав мені повідомлення в інсті? - Кіму справді було цікаво хто ж той користувач, що написав саме йому.

- Звісно, скинь мені на електронку його нік, і я... - телефон вимикається. Синмін намагається ввімкнути його, та все марно. - Бляха, треба було давно його викинути, але ж ні, я чекав до останнього,  от і дочекався, тепер точно треба купляти новий. Краще піду подивлюсь чи ця стаття не вийшла ще на якомусь сайті. Добре, що ноут тут є,  - юнак сідає шукати інформацію, але хвала небесам ніде більше такої маячні не писали. Потім він відправив id того невідомого користувача, Чанбіну та став чекати. У двері його кімнати хтось постукав

- Так, заходьте, - прокричав парубок

- Синку, ти вже вдома, - до нього увійшла висока красива жінка, яка відразу ж обійняла Синміна, - Давно приїхав?

- Та години дві тому, можна вважати, що не так і давно, - усміхнувся хлопець, - Ти знову затрималась на репетиції, тому тебе не було вдома, а тато швидше за все в своїй майстерні сидить, і забув про час.

- І нащо мені щось пояснювати, якщо наш Мінні такий розумний, - вона щипнула його за щоку

- А от і не забув про час, - почувся буркітливий голос від дверей. Там стояв пан Кім відомий ювелір, який робив неймовірної краси прикраси, і май величезний попит у клієнтів. Синмін був його копією, тільки характер мав трохи лагідніший.

- Ой, тату можеш казати про це комусь іншому, - закочує очі юнак, та потискає руку батька.

- Ти повечеряв? - питає його мама, та чекає біля дверей

- Так, я поїв, але можу зробити це ще раз

- А чим ти вечеряв, якщо немає нічого приготованого? - здивовано обертається пані Кім.

- Не повіриш, я вмію зробити собі бутерброди, - він сміється, та іде за батьками на кухню. Нікого не бентежило, що година пізня, тож маленька сім'я Кім вечеряла макаронами з сиром, практично опівночі.

- Тату ти зробив, те про що я просив тебе? - Синмін дивиться, як тегнеться сир та його тарілці.

- Звісно зробив, але ти так і не розповів мені хто ця людина, для якої я маю виготовити прикрасу-оберіг. Тому або розповідай хто це, або шуруй до палацу без браслету, - його тато хитро усміхається, а Кім важко видихає та каже

- Це для мого хлопця. Тепер ти віддаш мені подарунок для нього? - не надто хотів парубок розповідати про це батькам, але що вже поробиш, якщо їм так цікаво

- Синку, а він красивий? - зацікавлено питає його мама

- Ну мамо, звісно, але я красивіший, - він сміється з витягнутого обличчя жінки

- Любий мені здається чи наш син, і справді закоханий, раз таке каже, - усміхається пані Кім

- О, ні він завжди такий, просто ти не звертала на це увагу, - спокійно відповідає їй чоловік

- Я взагалі-то ще тут, якщо ви не помітили, - вдавано обурюється Синмін

- А як його звати? Ким він працює? Де ви познайомились? - посипались питання від його мами, - Розповідай мені дуже цікаво. Ви вже обговорювали весілля?

- Боже мамо, яке весілля, ти що?!

- А що, твоя мама права, нема чого з тим затягувати, якщо ви кохаєте один одного то одружіться та й все, - знизує плечима тато хлопця.

- Спокійно, про ніяке весілля, поки що, і мови бути не може. А якщо вам вже так цікаво, то це наш король, - торжественно виголошує Синмін, але очікуваної реакції не отримує.

- Ой, синку, як не хотів казати то й не треба. Але нащо вигадувати такі дурниці, - відмахується від нього мама

- І справді, міг би навчитись брехати більш правдоподібно. У тебе все-таки мама актриса, - підтримує жінку пан Кім, - А браслет я зараз тобі принесу, - його батько і справді йде, щоб через декілька хвилин повернутись з вишуканию срібною прикрасою, - Тримай. Тільки попереджаю, якщо...

- Власнику буде загрожувати небезпека оберіг може перейняти все на себе і зламатись, - продовжує за ним завчену фразу Синмін, - Дякую, що послухав мене

- Я сподіваюсь, що ближчим часом ти нас познайомиш з своїм хлопцем, - його тато потріпав Міна по голові.

- Звісно, - усміхнувся Кім, навіть не уявляючи наскільки близькою буде ця подія

Юнак прокинувся посеред ночі, від грому. За вікном лило, як з відра. Та поміж тим, він почув, як хтось стукає в його двері. Синмін виліз з-під ковдори, та пішов відчиняти. Швидше за все це охорона, але чому його турбують посеред ночі.

- Так, що сталось? - як він і думав за дверима стояв один з їх охоронців