Глава 14 Сімейний обід

У цей самий час. Дім Чанбіна

Усе невеличке сімейство Со влаштувалось, за обіднім столом. Чесно кажучи Чанбін любив такі моменти, бо саме тоді відчував, що він вдома. Їжа приготована мамою, пахла просто божественно.

- Мамо, ти приготувала мою улюблену свинину, - в його голосі було стільки благовоління, що пані Со тихо засміялась.

- Звісно, Бінні. Ти ж не так часто можеш вибратись з королівського палацу до нас. Тому кожен твій візит наче свято, - мама Чанбіна наливає йому сік у стакан. Лунає дзвінок у двері.

- Коханий ти когось чекаєш? - здивовано питає жінка.

- Ні, люба. Я нікого не кликав, - знизує плечима чоловік, а пані Со іде відчиняти двері. Через кілька хвилин вона повертається не сама. Чанбін, якраз взяв до рук стакан, та глянувши на гостя просто впустив його на землю.

- Синку, цей молодий чоловік, каже що до тебе, - трохи зашарівшись говорить його мама, - Та когось ви мені нагадуєте...

- О, пані Со ви не перша хто мені це каже, - м'яко сміється юнак, та звертається до Біна,- Милий, чому ти мені не сказав, що поїдеш до батьків? Я ж теж хотів їх провідати з тобою, - він капризно надуває губи, та сідає біля Со, що і слова сказати не може.

- Що...? - хрипло тягне хлопець

- Сину, а чому ти не казав, що ти в стосунках, ще й з таким привабливим юнаком? - не дає договорити йому мама.

- Ми не... - знову хоче сказати Бін

- Він просто соромиться, - усміхається до нього Хьонджін, а це був саме він.

- Та чого тут соромитись?! - не витримує його тато, - Ти в стосунках з таким красивим, а головне добрим юнаком і нічого нам не розказав, як так Бінні?

- Тату, все не так, як ти думаєш, - намагається виправдатись Со, та гнівно пропалює поглядом Джіна, - Розумієш він просто....

- Коханий, а наш син завжди був скритним. А тепер ще й працює так далеко. В цьому немає нічого дивного, - важко видихає його мама, - Ой, що ж це я давайте я вам тарілку принесу, - вона почала метушитись.

- А яке ваше ім'я ? - спокійно питає пан Со.

- Ой вибачте, що офіційно не представився мене звати Хван Хьонджін, сподіваюсь я вам сподобаюсь, - він встає з-за столу та низько кланяється батькам Чанбіна.

- Я згадала кого ви мені нагадуєте, нашого прем'єр-міністра. - емоційно каже його мама, - Ну ви на нього дуже схожі, ще й ім'я таке саме маєте, - задумливо протягнула пані Со

- Чанбін точно скритний, раз вам не сказав, я і є прем'єр-міністром цієї держави, - усміхається у всі тридцять два Хьонджін. З рук Чанбінової мами на землю падає тарілка, яку вона несла, а пан Со давиться куском свинини. 

- Так, досить! Вставай! - Чанбін знервовано тягне на себе Джіна, який і не думає підніматись з-за столу.

- А мені і тут добре, - сміється цей дурень

- Ану швидко вставай, і не виводь мене з себе! Нам треба поговорити! ЗАРАЗ! - Хван встає та понуро опустивши голову іде за Чанбіном.

- Сину! - лунає їм грізне у спину, - Хіба я тебе так виховувала?! Як ти можеш так говорити з людиною, яку любиш?! Ану іди сюди і сядь за стіл! Поки не поїсте ніяких розмов! - його мама була злою просто зараз, тому хвильку подумавши Бін повернувся на своє місце. Від гріха подалі. Він точно бачив, як Хьонджін хитро усміхається, але зробити нічого не міг.

- Ну синку, ти вмієш здивувати, - сміється його тато, - Але з іншого боку, ти працюєш в палаці, і ви часто пересікаєтесь так?

- Ой зовсім ні, пане Со, - "ніяковіє" Джін, - Я спеціально приїжджаю до короля, щоб побачити Бінні, але він не хоче говорити іншим про наші відносини, - він сумно закінчує, та відчуває, як Чанбін сильно щипає його в стегно, а від того усмішка Хьонджіна стає ширшою.

- Боже, це так романтично. Зовсім, як у нашій молодості правда любий, - жінка дивиться на свого чоловіка, та закохано усміхається.

- Так, - тягне пан Со поринаючи у свої спогади, - Я тоді, щоб побачити тебе по стіні ліз на твого балкону, а твій тато гарно робив вигляд, що нічого не бачить, - чоловік засміявся 

- А хочеш, я до тебе на балкон залізу? - з ентузіазмом питає Хван, а в Біна очі на лоба лізуть.

- Не хочу, дякую, - він відсувається від хлопця настільки наскільки це взагалі можливо. - Ще вб'єшся, а мене потім у цьому звинуватять. Сиди на дупі рівно.

- А довго ви зустрічаєтесь? - зацікавлено питає пані Со.

- Мамо, ну будь ласка, ти все не так зрозуміла, ми не в стосунках, - знову намагається пояснити все батькам Чанбін, але його спроби розбиваються об стіну шарму Хьонджіна.

- Приблизно 6 місяців, мамо, - він ніби-то здивувавшись власним словам затуляє рот долонею, - Ой пробачте, я ж можу вас так називати?

- Звісно, синку не хвилюйся про це, - сміється мама Біна, - А ти Чанбін, міг би нам розповісти, а не гратись у партизана. Ти б з ним побрався і ми були б не в курсі справи?

- Мамо, чому ти не хочеш мені повірити, а довіряєш словам цього дурня? - Со починав насправді гніватись, та ще його душу заполонила палка образа. Як його батьки можуть ставати на бік цього патика.

- Сину, як ти можеш так називати прем'єр-міністра? - його батько настільки здивований словами хлопця, що не може сказати щось більше ніж це.

- Так досить цього цирку! - юнак встає з свого місця, - Хван Хьонджін, піднімайся зараз же! Я не жартую! Не змушуй мене застосовувати до тебе силу! 

- Бінні... - намагається щось сказати пані Со.

- Мамо, дякую за смачний обід, але я вже йду. Не знаю коли ще приїду але постараюсь, якомога швидше. - він обіймає батьків, та разом з Хьонджіном, який ввічливо кланяється, виходить з дому.

Мовчки вони сідають в машину Со, та їдуть в одному йому відомому напрямку. Через 40 хвилин Чанбін зупиняє автомобіль, та першим покидає салон, грюкнувши дверима. За ним тихо виходить Хван. Вони приїхали на пляж. Пісок нагрівся, і зараз, в післяобідню пору, віддавав своє тепло. На диво людей тут не було. 

- Ну що ж можеш вже бити мене, - Джін зупинився та розставив руки в боки, чекаючи на удари з боку Біна.