Глава 11 Доброго ранку

Зранку вони не проспали, по одній простій причині спішити було нікуди. Вихідний чудова річ, особливо коли ти прокидаєшся в одному ліжку з людиною, яку любиш.

- Доброго ранку, - тихо шепоче Кріс, дивлячись на заспане обличчя Синміна

- Доброго, - солодко позіхає юнак, та отримує короткий поцілунок в носа, - Хей, не роби так! - він намагається закрити обличчя ковдрою, але всі спроби марні.

- Чому я не можу цього зробити? - все ж відкидує ковдру Чан. Він притягує хлопця ближче до себе.

- Тому що, хтось може зайти, - не надто впевнено буркоче Кім

- Тобто того хто має сюди прийти не збентежить те що ми в одному ліжку, а саме те, що я поцілував тебе у носа? - ледь стримуючись від сміху питає Кріс. 

- В мене закінчились аргументи, тому пропоную закінчити нашу дискусію дуже просто, - Синмін теж цілує Чана в носа, і усміхається бачачи, як його щоки червоніють, - Ой Ваша Величносте, а що це з вами? Я збентежив ваше серце? - хитро питає юнак

- Ну може зовсім трохи пане Синмін, може зовсім трохи, - він неочікувано міцно обіймає юнака, - Хотів би я з тобою так завжди прокидатися, а ще краще взагалі не бути королем, - тихо шепоче у його волосся Кріс.

- Ти можеш передати повноваження, а я просто звільнюсь, - так само тихо пропонує Кім, - Якщо тобі так важко, то скинь цей тягар з своїх плечей і живи щасливо, Чан.

- Якби це було так легко, Мінні то мої повноваження були б складені вже давним давно, - видихає король та випускає парубка з своїх обіймів.

- Ну в такому разі, продовжуй бути правителем, а я буду поруч підтримувати тебе, - спокійно каже Синмін та першим підіймається з ліжка.

- Це кращий варіант з усіх можливих, - сумно усміхається йому Кріс, - Що хочеш на сніданок? - серйозно питає брюнет.

- Ти так кажеш, ніби сам готуватимеш його, - сміється Кім, та обіймає хлопця зі спини, поки той застібає ґудзики на своїй сорочці 

- Я не готуватиму, але ми підемо полювати на кухню. Сьогодні вся прислуга має вихідний, тож у замку лише ми вдвох, - він перехоплює руки Міна, та ніжно погладжує зовнішній бік його долонь. 

- Ого це серйозно, а де Чанбін? Хіба він не мешкає тут? - Чан обертається в руках юнака, щоб бачити його обличчя, та м'яко усміхається. 

- Він, поїхав до батьків, ще вчора. Тому ми тут вдвох, а ще ти дуже красивий сьогодні, - Кріс швидко цілує парубка у носа та тікає з кімнати. Синмін лише тихо сміється та прямує за ним на кухню.

- Слухай, а куди ми підемо на побачення, якщо тебе усі знають, - питає Кім кусаючи бутерброд, який сам зробив. Їхнє полювання було доволі вдалим, тож хлопці змогли знайти у холодильнику все, щоб зробити канапки, які зараз їли.

- Я вже маю на прикметі одне місце, тому туди ми і відправимось після сніданку, - Чан дмухає на чашку з кавою, яку пив.

- А ти певен, що це безпечно. Не хвилюєшся, що випливе, ще одна стаття, схожа на ту, що ми бачили, відпочиваючи у Спіжанському королівстві? - питання з подвійним дном. Синміну насправді важливо почути відповідь Кріса, хоч він і здогадується, якою вона буде. І вона зовсім не розчаровує його.

- Мені абсолютно начхати на всі статті, що випускає жовта преса, і тобі має бути так само фіолетово, як і мені. Не бери дурного в голову, - Кріс перехиляється через стіл, та коротко цілує Синміна у лоба. - Доїдай свої бутерброди і йди збиратись. За кермом сьогодні я, тож поїздка обіцяє бути веселою, - він підморгує юнаку та потріпавши його по голові виходить з кухні.

- І хто б міг подумати, що цей чоловік наш король, - тихо каже сам до себе Кім та йде у свою кімнату.

Після двогодинних зборів юнаки все ж вибрались з палацу. Скільки б Синмін не просив, Чан і слухати не хотів про якусь маску чи ще щось таке. Тому хлопцю залишалось лише важко видихнути, і погодитись з його рішенням.

- Я не роблю нічого поганого, - обурювався Кріс будучи за кермом, - Я така сама людина, як і всі інші.

- А от і ні, ти не враховуєш свій статус, якого немають інші пересічні люди, - фиркає Синмін, - Тому я просив тебе вдягнути хоча б маску, а ти не хочеш мене почути...

- Бо немає причин, щоб ховатись. Я ж не йду на вбивство, а на побачення з хлопцем, що мені подобається, - просто відповідає Чан, та повертає на одну з найбільших торгових вулиць столиці. - Та й хто може подумати, що я король, якщо я виглядаю так, - Кріс показує на себе рукою, та паркує машину 

- Як бомж ти мав на увазі так? - підіймає одну брову Мін, та скептично дивиться на юнака 

- Ніхто у цьому світі не робить більш вишуканих компліментів ніж ти Мінні, - фиркає Чан, та першим виходить з машини, одягаючи на голову кепку

- Дякую, я старався, - сміється хлопець, та оглядає Бана з голови до ніг. "Боже, я б і сам не подумав, що він може бути нашим королем". Чан постарався на славу: стара розтягнута чорна майка, шорти, кепка, кучеряве волосся і тапочки. Ідеальний образ, щоб ніхто і думки не допустив, що він не звичайна людина.

- Так ти скажеш куди ми йдемо? - Синмін вдягає сонцезахисні окуляри, та рівняється з Крісом.

- А ми вже прийшли, - хлопець тягне на себе старі, обшарпані двері, та заходить у неосвітлене приміщення першим. 

- Зізнайся, ти хочеш вбити мене і залишити тут, щоб ніхто не знайшов, - видає нервовий смішок Кім

- Звісно. Тільки про це і думав, - брюнет відкриває ще одні двері, а в Синміна відвисає щелепа