Глава 9 Алкоголь - зло!

У кімнаті, куди не проникає жоден промінь світла, стоїть молода дівчина. Її неможливо було б помітити, якби не сяйво, що освітлювало бліде обличчя брюнетки. Вона щось бурмотіла тримаючи руки на дзеркалі, що стояло перед нею. З нього і виходило магічне світло, що відбивалось на її лиці. Брюнетка розуміє, план зазнав краху, та вона не може залишити все просто так. Закляття, що проговорює дівчина стає сильнішим, а її голос двенить і відбивається від стін. Дзеркало під натиском тріскає, та розсипається на тисячі уламків, що боляче в'їдаються в шкіру молодої відьми. Вона сидить на землі, та тремтячою рукою витирає кров з своїх щік. Це точно кінець. Неочікувано дівчина починає сміятись. Вона ніяк не може зупитись. 

- Чому все пішло не так, як треба?! Що я зробила не добре? Все ж за книжкою батька! - брюнетка від безсилля б'є рукою по-землі. - Цього не мало статись! А якщо запідозрять мене?! Ні, ні, цього не може бути, - вона в паніці хапається руками за голову. Та враз її обличчя стає схожим на маску спокою. Тільки очі видають гнів.

- Наступного разу все буде, як треба. І ніщо мені не завадить! - каже вона в пустоту та замикає двері, виходячи з кімнати.

Синмін вже місяць працює у короля, і здається, що не бачить жодного просвіту в безкінченно однакових днях. Слідувати за графіком Кріса виявилось дуже важко, спочатку. Та з часом юнак просто звик до такого темпу життя. От сьогодні, наприклад, вони їдуть зустрітись з міністром освіти, щоб ухвалити чи відмовити у нових запропонованих ним змінах. А після, о диво, в нього, і ,навіть, у Чана вільний вечір. Синмін планує провести його в компанії подушки і ковдри, щоб нарешті нормально виспатись. Та звісно все іде не за його планом.

Коли король, і його помічник повертаються до замку, то бачать там Чанбіна і Хьонджіна, що випивають разом.

- Вщипни мене Синмін, - здивовано просить Чан, та кривиться коли Кім насправці щипає його за руку, - Я ж пожартував, ну чому ти все сприймаєш буквально.

- Слово короля закон, Ваша Величносте, - усміхається кутиками губ юнак. Зараз він теж здивований тою картиною, що бачить, але нічого не казатиме.

- О, ви вже тут, - трохи охмелілим голосом тягне Хван. - А ми вас, чекали чекали, а потім вирішили почати першими. Ви з нами? - з якоюсь надією питає він.

- Вибачте в мене трохи інші плани на цей вечір, тож я іду до себе, а вам гарно повеселитись. - Синмін намагається тихо піти до своєї кімнати.

- Е ні, - встає Чанбін,  - Іди сюди і випий з нами, - він трохи хитається.

- Де ж я маю це записати, що сам секретар Со зі мною заговорив, - він театрально приклав руки до грудей. За цей місяць Чанбін і справді перекинувся з ним лише декількома словами, і то по справі. Кім розумів, що просто не подобається йому.

- Синмін серйозно посидь трохи з нами, а потім підеш до себе, - став на його бік Хьонджін.

- Я тоді іду до себе, а ви сидіть у трьох, - король помахав їм рукою, та розвернувся у бік сходів.

- Якщо я залишаюсь, то ти теж Чан, - категорично заявив Кім. - Я не буду сидіти тут сам з цією солодкою парочкою. - він потягнув короля за лікоть.

- Ми взагалі-то все чуємо, - обурився Чанбін. 

- Добре, добре але не надовго, - здається Кріс, та приєднується до маленького застілля.

Як виявилось у Синміна був найміцніший імунітет до алкоголю. Тож він, трохи сп'янілий, міг спостерігати доволі цікаві речі. Після другої пляшки Джін почав признаватись в почуттях до Чанбіна, а другий розплакався почувши це, бо згадав, як на той момент подумав Кім, своє перше кохання.

- Я так її любив, а вона залишила мене. Взяла і пішла, - він заливався сльозами, розтираючи їх по червоних щоках.

- Ти про свою перше кохання? - обережно питає Синмін. 

- Так, я любив Хвіджон більше за усе на світі,  - схлипував юнак 

- Боже він знову говорить про неї, - взявся за голову Хван. - А Кріс казав тобі, що в замку їй не місце.
Кім переводив погляд з одного юнака на іншого, і вже геть нічого не розумів.

- Ти так кажеш ніби вона не дай Боже померла. Здається ця дівчинка в твоїх батьків, хіба ні? - п'яно бурмотить Чан 

- Так, вона живе там, - трохи заспокоюється Со.

- Чекай ти відвіз свою дівчину до своїх  батьків, бо тобі з нею заборонив зустрічатись король?! - Синмін був таким шокованим, що здається трохи протверезів.

- Що?! - синхронно поговорили всі троє.

- Вхахахаах, ти.... ти подумав... що він про свою дівчину... ой не можу, - схоже Хьонджіну було не добре від сміху. - Хвіджон це його улюблена золота рибка. Він не мав, як за нею доглядати, так як надто зайнятий, тому був змушений відвезти її в батьківський дім, - Хван витер сльози з кутиків очей.

- Та ну вас, з вашими золотими рибками, - розчаровано махнув у їх бік рукою Синмін.

- Слухай Кім, не хочеш піти запалити? - встає Чанбін. Поки він ще може стояти і менш-більш  нормально розмовляти. 

- Пішли, - спершу хлопець хотів відмовитись, але подумав, що може почути багато цікавого, тож погодився.

На дворі було доволі прохолодно. Ніч була ясною та зоряною. Хлопці стояли на балконі і справді палили.

- Ти ж вкурсі, що не подобаєшся мені, - видихає циграковий дим Со. 

- Та якось встиг це помітити, - саркастично тягне Синмін, - Поясниш чому?

- Ти весь час біля Кріса, - знизує плечима юнак. Ніби ці слова мають пояснити усю ситуацію.

- Це логічно. Я його особистий помічник, тому нажаль не можу виспатись останній місяць. Але ти мені так і не пояснив причину своєї неприязні, - розвертається до нього Кім.

- Ти дурень чи лише прикидуєшся? - починає гніватись Чанбін.

- Напевне у тебе цього навчився, - усміхається Кім. - Так ти скажеш чи ми вже можемо повертатись?

- Невже ти не розумієш, що я люблю короля? - ображено питає Чанбін. 

- Але ти ж нічого не робиш, щоб бути з ним, - костатує факт юнак.

- Твоя правда, та я розумію, що ми не на одному рівні...