Глава 5 Забуваєш, що я король

Чан різко розплющує очі, та сідає у ліжку. Він не розуміє що сталося, але знає, що поки спав то не бачив жодного кошмару. Це тішило. Король відчув дискомфорт у руці, тоді ж побачив голку, що була встромлена туди. Кімнату тьмяно освітлював нічник, тому Кріс не відразу запримітив свого помічника, що сидів недалеко від нього. Він поклав голову на свою руку, і дрімав.

- Гей, Синмін, чому ти тут? – Кріс тихо покликав його, а парубок різко підірвався з свого місця та підбіг до нього.

- Ваша Величносте, що сталося? Все добре? Вас щось болить? Боже я заснув, і ледь не прогавив момент коли капельниця закінчилась, – з провиною каже парубок, та відключає її, – Вибачте, але зараз трохи поболить, – він бере долоню Чана в свою, та легко, майже нечутно забирає голку.

- Спокійно, і трішки тихіше. Все добре, але чому ти біля мене? – Кріс спостерігає за ним, та сам не розуміє чому такий спокійний поруч з цим хлопцем.

- Ви зомліли вчора, просто посеред залу, і я нічого не міг зробити. Добре, що поруч був Чанбін. Він з усім допоміг, і викликав вашого дідуся. – спокійно але все ж трохи обурено пояснює Кім.

- О ні, тільки не його, - король закриває обличчя руками, - Я ж тепер до кінця життя слухатиму, як себе не шаную.

- Думаю, вам це трохи піде на користь, - буркнув Синмін.

- Що ти кажеш?

- Кажу, що вам це піде на користь, Ваша Величносте, - повторює голосніше Мін.

- Я думав ти зараз придумаєш якусь іншу позитивну відповідь, а ти, - він махнув рукою.

- Це не в моєму стилі, - знизав плечима юнак та повернувся до свого крісла.

У кімнаті запанувала тиша. Комфортна для них обох, і Синмін вже навіть почав дрімати, коли Кріс знову заговорив до нього.

- Слухай, а ти віриш у віщі сни, магію і всяке таке? Бо я чомусь вірю. Знаю звучить трохи по-дитячому, - він засміявся.

- Мені здається цей фізрозчин якось дивно на вас подіяв, - позіхає Кім, - Чесно сказати, не те щоб я вірив у щось таке, але думаю така річ має місце бути в нашому світі.

- Я не міг нормально спати останні місяці… - почав Чан.

- Ви знаєте по-вас це було видно, - перебив його Кім, а король закотив очі.

- Я не міг спати бо мені щоночі снились жахіття. Це був один і той самий сон, в якому я не встигаю врятувати тебе від смерті, - важко зітхає Крістофер.

- Ви передивились фільмів жахів чи… Чекайте! Я снюсь вам?! – підстрибує на ноги Кім.

- Так. Я не знаю чому, але факт залишається фактом. Кожної ночі я бачив, як ти вмираєш у мене на руках. Я вже був у нашого придворного мага, але той сказав, що це може бути родове прокляття, та я не хочу в це вірити. Ми живемо в сучасному світі, і про які родові прокляття може бути мова, - втомлено пояснює парубок.

- Але попри все це придворний маг у вас є, - стверджує Синмін.

- Це шана давнині, тож він тут просто живе, та час від часу дає мудрі поради, - ніяковіє король. Бан і сам не знає, чому зараз виливає на Синміна стільки не потрібної йому інформації.

- Тож з усього сказаного вами, і вашим дідусем раніше, я можу зробити висновок, що ви мене шукали, – підводить підсумок Кім, та підходить ближче до короля. Він сідає на ліжко, щоб бачити обличчя цієї хитрої людини.

- Звісно, що шукав, але як ти сам розумієш не знайшов. А тепер можеш собі уявити моє здивування, коли людина, котру я не міг знайти, практично, пів року сама приходить до мене на співбесіду. Я вже почав думати, що божеволію, але все ж ні. До речі, сьогодні я нарешті зміг нормально поспати без кошмарів, думаю це напряму зв’язано з тобою. Тож це чудово, що ти сам знайшов мене, - усміхається Кріс.

- Це все звісно класно, але тепер я розумію чому ви взяли мене без співбесіди. Інші розповідають, який ви страшний і грізний, а насправді все не так, - знову позіхає Синмін. Все-таки недоспана минула ніч, і стрес за сьогоднішній день, дається взнаки.

- Це мій образ, - пафосно каже Чан, і сміється з скептичного обличчя Кіма, - Ну добре, добре, це казки придумані народом, після того, як одна особа звинуватила мене в її побитті.

- О, я чув про це.

- Ти мені краще скажи хто цього не чув, - закочує очі король та продовжує, - Звісно, я нікого не бив, бо елементарно не мав на це часу з тим графіком, за яким я живу.

- Доречі про графік, завтра ми їдемо в іншу державу на ділову зустріч. Дзвонив міністр Спіжанського королівства, і терміново просив вас пообідати з ним, тож всі завтрашні справи переносяться на післязавтра. Я вже всіх попередив, вилітаємо на світанку, - перейшов на діловий тон Синмін. Історія про зустріч сама прийшла йому до голови. Хлопець розумів, що король просто так не погодиться полетіти кудись, без нагальної потреби. Тож така маленька брехня була лише задля блага Його Величності.

- Чекай, а коли він встиг подзвонити? – не може втямити Чан.

- Поки ви валялися тут без свідомості, - спокійно пояснює юнак, навіть не відчуваючи докорів сумління.

- Мені здається чи ти забуваєш, що я король? – сумнівно питає Кріс. Насправді, йому подобається така фамільярність. Він вже давно так з ніким не спілкувався, окрім Хьонджіна.

- Ой точно, - вдарив себе по чолі Синмін, - Вибачте, Ваша Величносте, не стинайте мою голову з пліч. Будьте милосердні, - юнак встає та спершу театрально вклоняється, потім падає на коліна хапає руку короля в свою, і благально дивиться йому у вічі.

- Добре, я помилую тебе на перший раз, - велично мовить Кріс, та починає сміятися першим, а за ним і Синмін, який встає з колін але не відразу відпускає руку короля, – Я маю до тебе ще одне питання, і можеш іти спати, - Бан витирає сльози, що виступили у нього на очах, – Чому саме королівський помічник? Ти ж розумів, що це робота не з легких, і треба бути тут 24/7, - ця думка мучила короля протягом всього сьогоднішнього дня. Чому цей хлопець прийшов саме сюди? Може це була доля.

- Я знав, що ця робота не легка, але розумів, що тут платять набагато більше, ніж будь-де, тож мені таке підходило, - знизує плечима юнак. Він, і справді, прийшов через високу заробітню плату.