Глава 5 Забуваєш, що я король

Чан різко відкриває очі, та сідає у ліжку. Він не розуміє що сталося, але знає, що поки спав то не бачив жодного кошмару. Це тішило. Король відчув дискомфорт у руці, тоді ж побачив голку, що була встромлена туди. Кімнату тьмяно освітлював нічник тому Кріс не відразу запримітив свого помічника, що сидів недалеко від нього. Він поклав голову на свою руку і дрімав.

- Хей, Синмін, чому ти тут? – Кріс тихо покликав його, а парубок різко підірвався з свого місця та підбіг до нього.

- Ваша Величносте, що сталося? Все добре? Вас щось болить? Боже я заснув, і ледь не прогавив момент коли капельниця закінчилась. – з провиною каже парубок, та відключає її. – Вибачте, але зараз трохи поболить. – він бере долоню Чана в свою, та легко, майже нечутно забирає голку.

- Спокійно, і трішки тихіше. Все добре, але чому ти біля мене? – Кріс спостерігає за ним, та сам не розуміє чому такий спокійний поруч з цим хлопцем.

- Ви зомліли вчора просто посеред залу, і я нічого не міг зробити. Добре що поруч був Чанбін він з усім допоміг і викликав вашого дідуся. – спокійно але все ж трохи обурено пояснює Кім.

- О ні тільки не його, - король закриває обличчя руками, - Я ж тепер до кінця життя слухатиму, як себе не шаную.

- Думаю вам це трохи піде на користь, - буркнув Синмін.

- Що ти кажеш?

- Кажу, що вам це піде на користь Ваша Величносте, - повторює голосніше Мін.

- Я думав ти зараз придумаєш якусь іншу позитивну відповідь, а ти, - він махнув рукою.

- Це не в моєму стилі, - знизав плечима юнак та повернувся до свого крісла.

У кімнаті запанувала тиша. Комфортна для них обох, і Синмін вже навіть почав дрімати, коли Кріс знову заговорив до нього.

- Слухай, а ти віриш у віщі сни, магію і всяке таке? Бо я чомусь вірю. Знаю звучить трохи по-дитячому, - він засміявся.

- Мені здається цей фізрозчин якось дивно на вас подіяв, - позіхає Кім, - Чесно сказати, не те щоб я вірив у щось таке, але думаю така річ має місце бути в нашому світі.

- Я не міг нормально спати останні місяці… - почав Чан

- Ви знаєте по-вас це було видно, - перебив його Кім, а король закотив очі.

- Я не міг спати бо мені кожну ніч підряд снились жахіття. Це був один і той самий сон, в якому я не встигаю врятувати тебе від смерті, - важко зітхає Крістофер.,

- Ви передивились фільмів жахів чи… Чекайте! Я снюсь вам?! – підстрибує на ноги Кім.

- Так. Я не знаю чому, але факт залишається фактом. Кожної ночі я бачив, як ти вмираєш у мене на руках. Я вже був у нашого придворного мага, але той сказав, що це може бути родове прокляття, та я не хочу в це вірити. Ми живемо в сучасному світі, і про які родові прокляття може бути мова, - втомлено пояснює парубок

- Але попри все це придворний маг у вас є, - стверджує Синмін.

- Це просто шана давнині, тож він тут просто живе та час від часу дає мудрі поради, - ніяковіє король. Він і сам не знає чому зараз виливає на Синміна стільки не потрібної йому інформації.

- Тож з усього сказаного вами, і вашим дідусем раніше, я можу зробити висновок, що ви мене шукали. – підводить підсумок Кім та підходить ближче до короля. Він сідає на ліжко, щоб бачити обличчя цієї хитрої людини.

- Звісно, що шукав, але як ти сам розумієш не знайшов. А тепер можеш собі просто уявити моє здивування, коли людина, котру я не міг знайти практично пів року сама приходить до мене на співбесіду. Я вже почав думати, що божеволію, але все ж ні. До речі сьогодні я нарешті зміг нормально поспати без кошмарів, думаю це напряму зв’язано з тобою. Тож це чудово, що ти сам знайшов мене, - усміхається Кріс.

- Це все звісно класно, але тепер я розумію чому ви взяли мене без співбесіди. Інші розповідають, який ви страшний і грізний, а насправді все не так, - знову позіхає Синмін. Все-таки недоспана минула ніч, і стрес за сьогоднішній день даються в знаки.

- Це мій образ, - пафосно каже Чан, і сміється з скептичного обличчя Кіма, - Ну добре, добре, це казки придумані народом, після того, як одна особа звинуватила мене в її побитті.

- О я чув про це

- Ти мені краще скажи хто цього не чув, - закочує очі король та продовжує, - Звісно я нікого не бив, бо елементарно не мав на це часу з тим графіком, за яким я живу.

- Доречі про графік, завтра ми їдемо в іншу державу на ділову зустріч. Дзвонив міністр Спіжанського королівства, і терміново просив вас пообідати з ним, тож всі завтрашні справи переносяться на післязавтра. Я вже всіх попередив, вилітаємо на світанку, - перейшов на діловий тон Синмін. Історія про зустріч сама прийшла йому до голови. Хлопець розумів, що король просто так не погодиться полетіти кудись, без нагальної потреби. То ж така маленька брехня була лише задля блага Його Величності.

- Чекай, а коли він встиг подзвонити? – не може втямити Чан.

- Поки ви валялися тут без свідомості, - спокійно пояснює юнак, навіть не відчуваючи докорів сумління.

- Мені здається чи ти забуваєш, що я король? – сумнівно питає Кріс. Насправді йому подобається така фамільярність. Він вже давно так з ніким не спілкувався, окрім Хьонджіна.

- Ой точно, - вдарив себе по чолі Синмін, - Вибачте ваша Величносте, Не стинайте мою голову з пліч. Будьте милосердні, - юнак встає та спершу театрально вклоняється, потім падає на коліна хапає руку короля в свою, і благально дивиться йому у вічі.

- Добре, я помилую тебе на перший раз, - велично мовить Кріс, та починає сміятися першим, а за ним і Синмін, який встає з колін але не відразу відпускає руку короля. – Я маю до тебе ще одне питання, і можеш іти спати, - Бан витирає сльози, що виступили у нього на очах. – Чому саме королівський помічник? Ти ж розумів, що ця робота не з легких, і треба бути тут 24/7, - ця думка мучила короля протягом всього сьогоднішнього дня. Чому цей хлопець прийшов саме сюди? Може це була доля.

- Я знав, що ця робота не легка, але розумів, що тут платять набагато більше, ніж будь-де, тож мені таке підходило, - знизує плечима юнак. Він і справді прийшов через високу заробітню плату.