Глава 3 Благодійний вечір

До того часу, коли Чан і Синмін їхали обідати в ресторан, другий був схожий на побитого життям собаку. Крісу так і хотілося погладити його по голові і сказати,  що завтра буде краще. Але звісно він цього не зробив.

- От чому ці журналісти такі ненормальні?! - буркотів собі під носа Кім, нотуючи щось в своєму планшеті, але так як їх з Баном розділяла невелика відстань, він почув ці слова.

- Ти скоро звикнеш що ці люди, нікого не слухають. І погрози на них теж не діють, - спокійно каже король, і хоче засміятися з витягнутого обличчя Міна.

- Ви погрожували журналістам, Ваша Величносте?! - в його шепоті стільки здивування, що Чан все ж не витримує і сміється. А Синмін забуває, що мав сказати далі, слухаючи дзвінкий сміх цього чоловіка.

- Звісно, я погрожував їм, коли вони хотіли опублікувати неправдиву статтю чи намагались шантажувати мене, моєю ж родиною, - розводить руками Кріс.

- Чи не простіше було їх просто усунути? - Синмін багатозначно дивиться на короля, який п'є воду.

- Кхе-кхе, - Кріс давиться від здивування, а Кім легко плескає його по-спині, забуваючи що поряд з ним монарх.

- Ну чого ви, Ваша Величносте. Це я просто так запропонував, - юнак був задоволений такою бурною реакцією короля.

- І налякав мене, - продовжує таким самим тоном Чан. - Не думав, що ти настільки радикально мислиш.

- Ну якщо для вас звільнення з роботи це такі рішучі дії... - він багатозначно усміхнувся, а Чан закотив очі. Зараз цей молодий чоловік був більше схожим на звичайну людину ніж на короля. Його завжди не усміхнене обличчя, яке всі звикли бачити в журналах чи інтернеті зараз виражало стільки емоцій, що Синмін був трохи шокований.

- Ваша Величносте, хочу вас дещо запитати, - він обертається всім корпусом, наскільки це було можливо, до Кріса.

- Так, я слухаю тебе, - король уважно дивився на Кіма, - Але якщо це по-роботі, то краще не треба. Я хочу хоч трішки від неї відпочити. Ми якраз в затор потрапили, тож я маю час щоб про неї не думати, і може навіть трохи подрімати. – він позіхнув.

- Це питання зачіпає роботу, але не повністю. Я сьогодні отримав ваш графік роботи на місяць, і був шокований, - обурюється Мін.

- І чим ? - якось втомлено питає Чан, його очі просто злипались.

- У вас зовсім немає вихідних! Взагалі немає! Ви зайняті буквально кожного дня з ранку і до глибокої ночі! Так не можна, ви в курсі!? - Синміну ледь очі на лоба не вилізли, коли він вперше побачив цей дурнуватий розпорядок дня. Цей король що робот, якийсь?!

- Спокійно. Це лише твій перший день, а вже стільки емоцій. Королі не відпочивають, бо мають обов'язок перед державою і народом. Тому я просто не маю права цього робити, - пояснює Кріс, та відкидає голову на спинку крісла. Він все ж закриває очі, щоб трошки подрімати.

- Ви цю пафосну фразу в одному з пабліків в інстаграмі прочитали чи що? - скривлюється Синмін, - Людському організму час від часу просто необхідно відпочивати! І не важливо хто ви!

- Ти закінчив? – він привідкриває одне око.

- Так! – обурено сопе Кім.

- От і чудово, а тепер помовч, бо я хочу хоч трішки поспати, - король поблажливо дивиться на свого помічника, який явно втомлений, але нізащо про це не скаже. Такий кумедний.

- Добре Ваша Величносте, - бурчить Мін, але до кінця поїздки нічого не говорить, даючи Крісу трошки подрімати.

Після інтерв'ю на якому журналістка мало не в рота заглядала королю, і втомила навіть Синміна, який стояв поруч, вони вирушили в палац, де і мав відбутись урочистий захід. Це був благодійний вечір, але про це Кім дізнався, коли уточнював все про фуршет, оформлення залу, список запрошених гостей і т.д. Слава всім Богам, що зранку він все ж зміг додзвонитися до прем’єр міністра, якому 10 хвилин пояснював хто він, а потім стільки ж вмовляв прийти нормально і не забути за вечірній прийом. Схоже, цей чоловік просто з нього знущався. Чанбін протягом всієї підготовки до вечора не розмовляв з Синміном, і просто ігнорував його присутність. Мін подумав, що Со така людина, не контактна, тому не надто брав собі це до голови.

Коли почали прибувати перші гості щелепа Кіма опускалась все нижче, і нижче. Як вони тільки не були вдягнуті. Різнокольорові тканини, пір’я, капелюхи всіх форм і кольорів, а від кількості дорогоцінного каміння, яким був оздоблений одяг, шиї, руки та вуха людей, у нього почало сліпити очі. Протягом всього вечора він спостерігав цікаву картину, і називалась вона «Король відбивається від настирних шанувальниць і шанувальників». Звісно не буквально, але Кріс доволі акуратно уникав розмов з особливо палкими фанами. Основна відмовка «Мій помічник терміново потребує мене». І відразу швидким кроком ішов до нього, і уточнював чи довго йому ще тут бути. Синмін з усмішкою відповідав, що до кінця вечора. Другою цікавою картиною була «Секретар Со намагається ігнорувати флірт міністра Хвана», чесно сказати вдавалось у нього це погано. Взагалі Хван Хьонджін був доволі екстравагантною людиною, але народ любив його, чомусь. Він намагався, ще на початку вечора якось зачепити Синміна, але одна його фраза «Я бачу ви зацікавлені в королівському секретарі» загасила його спроби повністю. І до кінця заходу цей чоловік навіть не намагався заговорити з ним, продовжуючи набридати Чанбіну.

Кінець вечора був важким для всіх. Для Синміна в першу чергу, бо здається таким втомленим він ще не був ніколи, як і Його Величність, що стояв неподалік. Коли прийшов час для прощальної промови король попросив Синміна підійти. Тоді ж він офіційно представив його перед людьми, як свого особистого помічника, і головного організатора цього свята. Після цього, благодійний вечір було завершено. Чан з усмішкою прощався з гостями, і коли за останніми закрились двері, Мін відчув, як король опирається рукою на його плече.

- Синмін, я…-  продовжити він не встиг осідаючи на підлогу. Кім спробував підхопити його, але хлопцю просто не вистачило сили зробити це.