Глава 1 Початок

Корона на його голові яскраво виблискувала діамантами, топазами, смарагдами та іншим дорогоцінним камінням, яким вона була оздоблена. Прикраса була надзвичайно красивою, та такою ж важкою – це був тягар відповідальності за мільйони життів, який ти береш на себе приймаючи корону від свого батька.

Та юнак, що носив її, прекрасно усвідомлював всю важливість свого тягаря. Правда в ньому були, звісно, і плюси: він мав необмежену владу, приймав власні рішення, багато людей стояли на його боці, але жити у такому шаленому ритмі було надзвичайно важко.

Зараз Чан сидів у своєму кабінеті, і сонячний промінь виблискував у його короні. Від цього на стінах, і книжкових полицях з'являлись різнокольорові сонячні зайчики. Хлопець розбирав важливі папери, та чекав на відвідувачів, що мали прийти з хвилини на хвилину.

- Поклич мені претендентів на місце помічників, - хлопець попросив про це свого секретаря, який миттю прочинив двері впускаючи кілька юнаків. Кріс підняв голову оглядаючи п'ятьох парубків, що струнко стояли перед ним. Практично всі вони боялись підняти голову і просто подивитись на нього. Та не очікувано для самого себе, Кріс зустрівся з холодними та рішучим, таким схожим до його поглядом. Інших він вже не помічав, вдивляючись в обличчя лише одного чорнявого парубка, який не опускав свою голову, і не відводив очей від його, Крісового, обличчя.

- Як вас звати? - спокійно питає юний король у цього рішучого парубка, який схоже геть не боявся його, як інші тут присутні.

- Моє ім'я Кім Синмін, Ваша Величносте, - брюнет схиляє свою голову в знак поваги до короля.

- Синмін, - він смакує його ім'я, - Отож, ця робота твоя, Кім Синмін. Чанбін познайомить тебе з усіма нюансами, а завтра на світанку можеш приступати до своїх прямих обов'язків. Кімнату тобі також покаже Со. На цьому все. Усі інші можуть бути вільні. Дякую.

Коли за всією шумною компанією зачинились двері Чан видихнув. Звісно не обійшлось без незадоволених таким поспішним рішенням короля, та їх войовничий запал вдалось легко придушити, лише одним поглядом. Звісно, як сказати хоча б щось на співбесіді так ні, а як їм відмовили, то відразу і голос прорізався.

- Ну не може це бути він! Я вже марю! Мені терміново потрібен відпочинок, який чекає на мене лише у снах, - він нервово хіхікнув. У підтвердження його слів у двері постукали.

- Ваша Величносте, до вас відвідувачі, - почувся з-за дверей голос Чанбіна.

- Цей день лише почався, а вже повно клопотів, - тихо пробурмотів юнак, та вже голосніше сказав, - Нехай заходять!