Глава 9

Глава 9

Гапіївка - село і не маленьке і не те щоб надто велике. Одне із багатьох, через котрі Велет із Шумен добирались до своєї цілі. Насправді вони заблукали. Потрапили у хурделицю і в непроглядній стіні снігу збилися з дороги. Коли негода вгамувалась Драк прямував, відверто кажучи куди очі гляділи.

Чим далі вони їхали тим менше ставало снігу навколо. Люта зима в цю місцину зайти полінувалась. Навіть Шумен відчула потепління, та значно пожвавішала.

Неждано негадано вони натрапили на мисливця. Наздогнали його, чи вірніше її, в дорозі. Молода дівчина, років вісімнадцяти-дев’ятнадцяти, поверталась із полювання, маючи при собі двійко підстрелених зайців. Велет запропонував підвезти її. Дівчина погодилась. Після короткої розмови, Драк збагнув що останні години три вони рухались зовсім в іншому напрямку. Та розвертати санки не хотілось. Короткий світловий день наближався до свого завершення, а вони витратили багато сил поки вибирались із сніжної стихії. Катря, а саме так представилась дівчина, казала що до її рідної Гапіївки рукою подати. Саме тому вони із Шумен вирішили заїхати туди та відпочити. 

- А ви куди шлях тримаєте? – відповівши на всі запитання Велета, Катря вирішила що заслугувала право вгамувати власну цікавість.

- На Хортицю, - коротко відізвався хлопець.

Юна мисливиця глянула на хлопця, та широко розкрила очі.

- На Хортицю? П-певно вчитись їдете?

Котик ледь помітно скривився. Здавалось він уже б мав звикнути до того що люди в більшості своїй бояться ворожбитів, та інколи подібна реакція все ще зачіпала його. Псувала настрій. Катря хоч і намагалась приховати свій страх, та виходило у неї не те щоб добре. Отож Велет на запитання просто кивнув. На цьому розмова і завершилась. Неочікувана супутниця побоювалась говорити із “страшними” чарівниками, навіть якщо ті виглядали її однолітками, чи навіть трішки молодше. Велет втратив весь настрій для розмов. А Шумен крадькома роздивлялась одягнену в чоловічий одяг мисливицю, але розпитати Велета щодо неї вирішила пізніше. 

Дорога до села і справді багато часу не відняла. Санки вони були змушені залишити на околиці. Снігу в самій Гапіївці кіт наплакав, санки б не проїхали це точно. Катря пішла шукати місцевого старосту аби повідомити його про візит гостей. Звісно якби молоді люди представились простими мандрівниками, то їх приймали куди як більш скромно. Проте ворожбитів не тільки боялись але і шанували. Якщо в тебе в селі зупиняться чарівник, то ціла подія, та чудова можливість отримати різнопланову допомогу. Звісно якщо ворожбит матиме гарний настрій, а щоб домогтись останнього старости зазвичай викладаються на повну аби зустріти та влаштувати гостей якомога краще.

Староста Гапіївки не став виключенням. Він швидко все організував, та запропонував гостям зупинитись в його домі. Звісно вони погодились. Опісля ситого не то обіду не то вечері, не старий ще, досить міцний чолов’яга із лисою головою почав обережно натякати на те що його село не відмовилось від деяких магічних послуг.

- Давайте говорити на чистоту, - запропонував Велет. – Я маю деякі навички у знахарстві, і готовий оглянути тих у кого із здоров’ям усе зовсім погано. Наголошую, не пів села, а чоловік п’ять не більше.

Зазвичай послуги знахарів мали найбільший попит, тому хлопець запропонував саме це. По його особистому досвіду, оглянути декількох чоловік – це сама оптимальна плата за гостинність, котру він міг заплатити. Проте у місцевого старости, вочевидь були більш значущі проблеми, аніж навіть здоров’я односельчан.

- Це дуже щедра пропозиція, пане Драк, та якщо ваша ласка, я хотів би попросити вас про дещо інше, - опустивши очі, зізнався чоловік. – Останній місяць у нас в селі коїться якась чортівщина. Учора ввечері згоріла уже четверта лазня, і чесно кажучи я навіть не знаю що робити. Люди хвилюються, переживають що з парних пожежі можуть перекинутись на сараї, чи не дай бог на житла!

- І чому одразу чортівщина? – запитав хлопець, перед цим, коротко розповівши Шумен про слова старости. – Можливо палій у вас котрий завівся? Грається собі із вогнем. Майно ворогів нищить.

- Так аби ж воно так, пане, - зітхнув той. – І сам спочатку про подібне думав, але якось дивно що горять одні тільки бані. Нових, не перевірених людей у нас останні півроку не з’являлось, поруч ніяких хуторів не маємо. Тай і зав’язків між тими у кого парні згоріли я так і не знайшов. Нема у них якогось спільного кривдника.

- І ваша лазня, вона також згоріла? – блиснувши очима запитав Котик.

- Першою, - опустивши очі, зізнався староста.

З набитим шлунком братись за цю справу не хотілось. Тому Велет ще трішки порозпитував господаря про подробиці пожеж, та пішов відпочивати. Будинок старости особливими розмірами похвастатись не міг, тому їм із Шумен виділили одну кімнату, добре що хоч можна було розділити її навпіл занавіскою. Перевдягнувшись у сухі речі, та добряче відігрівшись у натопленій хаті, вони дозволили собі відпочити декілька годин. Велет навіть заснув, хоча в денну пору змикати очей і не полюбляв, зазвичай після цього у нього боліла голова, і доводилось підліковувати самого себе. Отож знявши біль, хлопець тихо позвав свою супутницю, та дівчина вочевидь теж спала. Не ставши її тривожити, Велет вийшов з кімнати та знайшов старосту.

- То ви казали що у вас в селі раніше мешкав ворожбит? – потираючи очі запитав він, вирішивши до кінця прояснити цей момент.

- Так, пане Драк. Було діло, оселився роки три тому назад у нас молодий хлопчина із ваших.

- Він із військових був? Зірку показував?

- Чи з військових я не знаю. Вже вибачте пане, та в цьому не знаюсь. А зірку звісно показував, все як годиться! Після того як Гордій вмер, я ту його зірку з шиї зняв, у відрізок тканини замотав та відправив до Чигирина.