Глава 4

Глава 4

Сьогодні він прокинувся незвично рано. Зазвичай, він любив допізна ніжитись у ліжку. Та сьогодні йому снились погані сни. Щось тривожне. Хоча він і не міг точно згадати, що саме. Він кудись біг, втікав від чогось страшного та небезпечного. Перечіплявся за коріння високих мертвих дерев, що вилазило з землі. Падав на холодну землю, зчесував руки об каміння, незграбно підіймався та, кульгаючи, намагався втікати подалі.

Прокинувшись в холодному поті, Велет деякий час тяжко дихав та слухав, як надривно кашляє Віт. Одноокий старець останнім часом зовсім здав та майже не виходив із будинку. Здавалося, що він доживає останні свої дні. Та хлопець не спішив ховати вчителя. Все ж той був просто неймовірно сильним знахарем, до того ж йому з усіх сил допомагала Оленка. Певно загострення прокляття зовсім скоро знову перейде в хронічну фазу. Такі чародії, як його вчитель, так просто не помирають.

Піднявшись з ліжка та намагаючись не шуміти, парубок вийшов надвір. Набрав з криниці холодної води - вдосталь напився та вмився. В голові було пусто, і підліток вирішив трішки потренуватись. Шуміти на вулиці в таку ранню пору не хотілось. Тому він взяв набір своїх ножів, і, трішки погравшись?, зняв із звичного місця круглу мішень, центр якої сам же недавно пофарбував у червоний колір.

Через п’ятнадцять хвилин він підійшов до свого улюбленого місця для рибалки. Насправді риба ловилась тут не дуже добре. Та місце біля невеличкої річки відрізнялось неймовірною мальовничістю, а головне розташовувалось недалеко від дому. До того ж сільські мешканці рідко коли сюди заглядали. Кам’яниста місцина погано підходила для випасу скотини. І десь тут поруч декілька людей закінчили життя самогубством, тому серед жителів села цей край вважався ледь не проклятим. Це місце йому показав Віт, і хлопець був майже впевнений, що старець був одним із тих, хто напоумив людей до таких думок. Так чи інакше, а всім потрібна тиха віддалена місцина для власних думок. Хоча люди здебільшого і товариські створіння, але всім час від часу потрібно побути наодинці з собою.

Велет встановив на дерево, що розкинулося біля берега , щит для метання. Впевнившись, що круглий щит тримається міцно та не злетить після першого ж попадання, хлопець зробив півтора кроки від ствола. Він завжди починав тренування із короткої відстані, так би мовити, кидав ножі майже впритул до ворога. Він пам’ятав свої перші уроки у пана Андрія, наче це було учора. Козак одразу сказав, що кидати ножі з великої дистанції в бойових обставинахі можна тільки на самому початку бою. Адже, стоячи за двадцять ліктів та будучи людиною тренованою, ворогові не важко буди ухилитись. Все ж ніж летить не так швидко, як куля. Так що в цьому майже немає сенсу.

Майже.

Підліток схопився уже за ручку першого ножа, та приготувався до кидка як зачепився поглядом за свою сорочку. Біла, вишита сестрою, вона певно погано підходила для тренувань. Якщо він її замурзає, то добряче отримає на горіхи від Оленки. Подумки похваливши себе, він зняв з себе сорочку та повісив її на гілля густого куща, позаду себе. Там же, біля куща, він залишив і черевики. По теплому піску пляжу можна було походити босоніж. Головне не виходити на каміння.

Залишившись в одних темно-синіх шароварах та широкому шкіряному поясі, до якого кріпилися ножі, хлопець знову підійшов на півтора кроки до дерева і нарешті почав тренування.

Свого часу пан Андрій навчив його не одному способу метання: з хватом за лезо і за руків’я, з обертанням і без обертання. Метання з положення стоячи, напівсидячи, і навіть лежачи. Правою рукою і лівою. В цій справі було багато хитрощів та труднощів. Зазвичай козаки використовували метання ножів, як доповнення до основного стилю бою. Так можна було неочікувано вивести із строю одного, максимум двох супротивників. Щоб використовувати метальні ножі як основну зброю - це нонсенс. Але не для Велета.

Все ж він був ворожбитом - а в них усе не як у людей.

Поціливши всіма ножами в мішень, він підійшов до щита та почав виймати міцно засівші снаряди. Наступним етапом він збільшив відстань кидка до трьох кроків. Знову шість швидких рухів правою рукою, і потрібно йти виймати ножі. Наступний рубіж був десь на десяти-дванадцяти ліктях. За ним йшов найважчий етап – двадцять ліктів. Це була та відстань, на якій він в звичайних умовах хоч і міг поцілити, але робив це далеко не кожного разу, до того ж прицільна здатність на цій відстані теж втрачала в ефективності. Так цього разу він поцілив тільки два рази, інші ножі пролетіли повз мішені, а останній, відскочивши, взагалі упав десь у річку.

- Чорт, - буркнув хлопець, та побіг шукати стальне лезо. Трішки замочивши ноги у прохолодній воді, через деякий час він таки знайшов ножик. Так, метати ножі на березі річки не сама вдала ідея, але хлопцю було ліньки шукати іншу місцину.

• інші ножі, та трохи перепочивши, Велет почав готуватись до другого заходу. Він взяв перший ніж, та приклавши його майже впритул до губів, почав швидко читати замовляння. Спочатку це було звичайнісіньке замовляння, що мало б надавати додаткову гостроту лезу. Але Велет, не без допомоги Віта звісно ж, досить сильно переробив його, та навіть не один раз. Зараз воно майже нічим не нагадувало оригінал, і було спеціально підігнане саме для метальних ножів. Це замовляння додавало проникаючої сили ножеві, так ним можна було пробити чудові металеві лати, і навіть деякі легкі щити. До того ж замовляння трішки пришвидшувало ножа так, аби від нього важче було ухилитись. І що певно найважливіше, замовлені ножі набагато частіше потрапляли точно в ціль.