Глава 3

Глава 3

Велет, влетів до будинку, пробіг на кухню, знайшов кружку і напився води. Хоча і тепла, але трішки допомогла втамувати спрагу. Заглянувши до кімнати сестри, він знайшов ту біля дзеркала. Дівчина старанно розчісувала своє довге русе волосся.

- О, Єлена Прекрасна! - посміхаючись сплеснув руками він. - Ви вже записали інформацію про відмінків?

- Звісно, - кивнула вона, не відриваючись від дзеркала.

Велет тільки тяжко зітхнув. Що не кажи, але останнім часом його сестра зовсім перестає бути схожою сама себе. Певно, якби вона не перебувала під майже цілодобовим наглядом хоч і одноокого, але надзвичайно прозорливого знахаря, він би запідозрив що то не його сестра, а якийсь перелесник в її образі. Зорян якось на днях намагався пояснити зміни, що відбуваються із старшою сестрою його друга словосполученням “перехідний вік”. Проблема була в тому, що він сам не зовсім розумів, що значать ці слова, просто чув уривок бесіди між своїми батьками.

Велет тільки потиснув на це плечима. Все що він знав - так це те, що останні півроку, а надто після того, як Олені виповнилось шістнадцять - вона сильно змінилась. Її почала надто цікавити своя зовнішність. Тепер вона могла годинами просиджувати перед дзеркалом, подовгу розчісувала волосся, малювалася різними рум’янами, та просто милувалась своїм обличчям. Найстрашнішою подією в її житті тепер був прищик, що раптово вискочив на обличчі. Вона в буквальному сенсі доводила Віта до сказу, запитаннями про те, чи той точно не знає замовлянь від цієї болячки.

Тепер вона більше звертала увагу на те у що одягатися, та які прикраси на себе навішувати. Якщо раніше вона могла бігати в компанії брата та його товаришів, то тепер в неї з'явились нові друзі. Вірніше подруги, з якими вона часто ходила на вечорниці.

Велет і забув, коли вони в останній раз гралися в одній компанії. Більш того, вони віддалилися один від одного настільки, що тепер майже не мали спільних тем для банальної розмови. Ну, окрім навчання у старого Віта.

- Ох, - зітхнула вона, - ну чого дивишся? Он листи, на столі, бери та переписуй. Тільки не слово в слово, а то знову отримаємо на горіхи.

- Так-так, без тебе знаю, - фиркнув хлопчик та схопивши паперові листочки вискочив із кімнати сестри.

Влаштувавшись у себе за столом, він дістав гусяче перо, чорнильницю та акуратно почав переписувати на чисті листи. Справа нудна і неймовірно кропітка. Десь на секунду відволікся - і капля чорнила розтікається по всьому листу. Велет з ностальгією згадував ті часи коли їм не потрібно було витрачати купу часу на ці записи. Все змінилось, коли Віт надумав було перевірити, як вони пам'ятають його уроки. Старець почав запитувати у них те, що розповідав на самому початку їхнього навчання. Залишившись не надто задоволеним їхньою дірявою пам'яттю, одноокий довго думав як вирішити цю проблему. Всі його знання базувались на особистому досвіді. Він мусив це пам'ятати, тому що від цього часто залежало його життя. З дітьми було важче, для них вся нова інформація була дещо абстрактною. Чи варто дивуватись, що з плином часу, деякі важливі деталі стираються з їхньої пам'яті?

Рішення прийшло після того, як Віт побачив, з яким задоволенням Велет в п'ятий певно раз перечитує їхню невеличку домашню бібліотеку. Якось раніше він не думав про те, щоб перевести свій життєвий досвід в книжковий формат. Коли ж він вирішив взяти учнів, то думав, що ті будуть нести його знання у світ разом із собою, що все це не пропаде безслідно. Мабуть він помилявся. Поміркувавши він придбав цілу купу листів паперу, та змусив учнів записувати все про що він їм розповідає. Коли набиралась солідна стопка листків - він зшивав їх до купи- і виходила така собі мініатюрна книжечка. Спочатку в нього була ідея купити готові прошиті книжки з пустими сторінками для різноманітних записів, але він швидко від неї відмовився. Його учні окрім поганої пам’яті мали погану звичку розляпувати чорнила по всім поверхням. Особливо на цих теренах відзначився Велет - Оленка була більш акуратною, але спочатку і вона часто псувала листи.

Хоч це і стало додатковим клопотом як для учнів, так і для їх вчителя, що був змушений перевіряти кожен листок, на тему того чи не нагородили вони там якоїсь маячні, проте тепер Віт був упевнений що навіть, коли пам'ять підведе, то Велет з Олею завжди зможуть оновити свої знання. Та, як показала практика, після того, як учні записували уроки Віта на папір, вся ця інформація краще ними засвоювалась.

Велет досить швидко справився із переписуванням інформації. Деякі речення він просто поміняв місцями, а деякі, навіть власноруч перефразував. Він уже закривав чорнильницю, коли почув як відкрились вхідні двері.

- Гей, розбишаки, ви вдома? – пролунав слідом голос старця.

Хлопчик тільки розчаровано видихнув, він уже збирався бігти у пошуках Зоряна, а тут вчитель. Певно знов придумав для них якесь каверзне завдання.

- Так, - промовила Оленка, виходячи на зустріч.

- Це добре. Наберіть мені води, а то спека просто неймовірна, на вулицю вийти неможливо, - Віт пройшов на кухню, та напився із протягнутої Оленою кружки. – Я от що хотів спитати. Ви ж чули, що завтра ярмарок в Озерному починається?

Діти переглянулись, та несміливо кивнули. Ярмарок то велика подія, на всю округу, і вони звісно не могли про нього не чути.