Їдемо. А я тим часом настирливо розглядаю риси його обличчя. Максим старший за мене, зате який красунчик. Йому приблизно 35, це видають дрібні зморшки в кутиках очей, коли він мружиться. Та навіть з ними цей чоловік має бездоганний вигляд. Саме так я завжди уявляла свого обранця. І ось він сидить біля мене, от тільки ніякий він не мій.
-Куди тебе підвезти? - питає Макс.
-А ти куди поїдеш?
Це питання змушує його задуматись.
-Не знаю, - врешті коротко зізнається він.
-Тоді можемо просто кататися. Я нікуди не кваплюсь.
І ми дійсно якийсь час їдемо околицями міста. Він мовчить. Бачу, що топиться у власних думках. Мабуть, про Мілану думає. А я все хочу вставити слово, але ніяк не наважусь.
-Про що думаєш? - врешті не витримую.
-Думаю над тим, що тепер робити.
-А до зустрічі з моєю подругою чим займався?
-Ну, спочатку мав зі своїм знайомим спільний бізнес, поки він все не про… Загалом мали різні погляди на подальший розвиток фірми, от і накрилося все. Тоді мене до себе взяв помічником Дем‘ян — мій старий приятель. Це він спокусив Мілану!
Максим натис на газ - і ми рушили різко вперед, що мою шию аж потягнуло назад.
-Ей, припини! Ти ж не сам! - голосно нагадую.
І він трохи пригальмував.
-Не дрейф. Були часи, коли я в перегонах брав участь, тож кермо тримати вмію.
-Ну, вітаю. Але я швидкості боюся, тож май це на увазі.
Максим оцінив мене поглядом. Цікаво, про що думав у цю мить.
-Подумаєш, серце розбили. То що тепер треба, щоб ще мізки розбились об дорогу? - хмикнула й повернулась до вікна.
-Як там тебе? Марина? - питає він.
Оце так! Чоловік моєї мрії навіть точно не пам‘ятає моє ім‘я.
-Тільки Марусею не називай.
Кутики його вуст ледь помітно підійнялися.
-Так ось, Марусю, ти колись кохала? - питає Макс.
Тепер дивитися то на дорогу, то на мене.
-Я розчарована в коханні, - зізнаюсь. - Мені, відверто кажучи, не щастить в цьому ділі. Того вже й не вірю у те таке світле кохання, про яке пишуть книги.
-Кепсько й навіть дивно, - підсумував Максим. - Ти - вродлива, все при тобі. Що за чоловіки тобі траплялися?
-Ой, Максиме. Я не говоритиму з тобою про таке, - відстороняюсь.
-Чому?
-Ти ж мені не краща подруга, якій можна поплакатись.
-Дякую, що нагадала, - Максим посерйознішав і сконцентрувався на дорозі.
-Ой, вибач мені. Я забула, що ти з моєю подругою… Я не навмисно.
-Проїхали, - м‘якше сказав Макс. - Ну, на подругу я навряд схожий, але другом можу бути.
-Треба, щоб як мінімум був кращим другом, - пояснюю. - Це ж особисте.
-Домовились. Будемо кращими друзями, - він кивнув головою.
-Отак просто? - підіймаю долоні вверх і знизую плечима.
-А що втрачати?
Не хотілося такого чоловіка мати в френдзоні, але якщо немає шансів, що щось завертиться, то вже краще так.
-Пробач, Максе, але маю запитати: ти в Мілану закохався прямо таки до нестями?
Він робить паузу, а тоді неохоче зізнається:
-До нестями.
Ну чому? За що мені це? Нагрішила в минулому житті? В цьому ж я не встигла б зробити стільки лайна.
-Ну все. Додала в список моїх кращих друзів. Тепер ти мій єдиний ліпший друг, з яким обговорюватиму всіляку дурню. Не знаю, як довго ти це терпітимеш, зате теж можеш поплакатися про те, що болить.
Максим вперше розплився в щирій усмішці.
-Тоді поїхали в паб. Вип‘ємо чогось міцного.
-Міцного? - кривлю обличчям.
-А ти як думала?
-Я тобі не дружбан-пияка, а подруга з якою можна поговорити! - пояснила й закинула волосся назад.
-Що ж, візьму тобі коктейль.Так і бути.
Він привіз мене до закладу з темним інтер‘єром і величезною кількістю ліхтариків. Показав на столик біля вікна, де ми одразу зручно вмостилися на крісла. Ще декілька хвилин - і тримаємо в руках замовленні напої, а на столі стоїть велика тарілка з закусками.
-То що там у тебе сталося? Через що розчарувалася? - питає Макс, попиваючи бренді.
-Лише якісь нещасні в‘ються біля мене. Один серйозних стосунків боявся, інший - не працював, тож і не міг навіть квітку подарувати, а один був фанатиком. Уяви! Вештався до мого будинку, вірші під вікном читав. Так набрид. Не знала, як здихатись. А останній…
А Максим аж вуха нагострив. Треба ж! Не думала, що так уважно слухатиме.
-Останній з моїм братом уклав парі, що зможе мене змінити в кращий бік.
-Що?! - Максим демонстративно відкрив рот, а тоді запитав: - Найкращий друг же так мав відреагувати?
-Мабуть, - відповідаю розгублено.
-Хух, бо я ж в тебе без досвіду.
І хоч ще секунду тому я була абсолютно серйозна та занурена в спогади про колишніх, тепер вже не змогла стримати посмішку.
-Ти теж в мене перший, - кажу.
-Перший?
-Перший кращий друг. До тебе нікого з чоловіків не призначала на таку поважну посаду.
-О, я люблю бути першим, - він шкірить зуби.
А мені так прикро, що цей красунчик все більше й більше закріплюється у френдзоні. Могло б все бути інакше, але… Він кохає Мілану. І хоч зараз витискає з себе жарти, чітко бачу, як сумно йому на душі. А тоді ще й згадую про слова мами, яка казала, що не варто зациклюватися на пошуці партнера. Що ж, спробую розслабитись і змиритись, що Максим - всього лише друг, кращий друг.
-А що далі? - питає він. - Напиватися я не планую. Чим займемося?
-Ну-у… Треба щось таке, щоб можна було відволіктися, - тицяю вказівним пальцем собі по підборідді. Є думки?
-Ех, якби ти не боялася швидкості! - бадьоро сказав Макс і струсив кулаками.
-Тоді доведеться знімати стрес по-моєму. Гроші маєш?
Максим азартно махнув головою. І я потягнула його через дорогу.
-Куди ведеш? В темний провулок, щоб обікрасти? Це б непогано збадьорило, - він сміється й слідує туди, куди заманюю, йдучи трохи позаду.