7. Неочікувана зустріч

  Наступного ранку приймаю рішення залишитись у ліжку й цілий день тішити себе комедійними серіальчиками. Тільки треба ще якось песенят Тінкі та Вінкі до себе забрати. Вчорашня новина від брата все одно заважатиме працювати в офісі, тож простіше зайвий раз вислухати від батька чергову нотацію про те, що не цікавлюся офісними справами, ніж робити все абияк. 

  Посеред серії телефонує найкраща подруга. О, хоч набазікаюсь.

-Що нового? - спочатку питаю першою.

-Я в Одесі! - поважно заявляє вона.

  Аж сідаю від новини.

-Ну, ти, Мілко, як завжди, вмієш здивувати. Могла б і мене з собою взяти! Чи ти… не сама?

-Не сама.

-От молодець цей твій Максим. Якби ще мене хтось на море звозив!

-А я не з Максимом, - розтягує інтригу.

-Не зрозуміла.

-З нестерпним босом у відрядженні, - пояснює вона.

-Ой, чи не трапиться там у вас службовий роман? Море… Сонце… - звісно, це я намагаюся витиснути з себе хоч якийсь жарт.

-Угу, пристрасті киплять, - іронічно протягує Мілана. - Щойно мало в басейні мене не втопив.

-Ви що, якісь збоченці, чи що?!

-Припини, Марино. Насправді він мене так дратує, що не можу вже витримати, хоча… я ще не зустрічала чоловіка пристраснішого, ніж він. 

-Що?! Що ти сказала?! - викрикую з несподіванки.

-Ми ж спали з ним, але так випадково трапилося. Важко було втриматися… Не знаю, як це пояснити, - зізнається подруга, наче перед стратою.

  Замовкаю. Не можу повірити.

-Ти зрадила Максиму? Твоєму ідеальному Максиму?

-Ти розчарована? - питає вона.

-Та не те слово! Як ти могла, так з ним вчинити? Він не заслуговує такого ставлення.

-Ти мені подруга? - суворо питає вона.

-Так, але… Я так давно мріяла про такі стосунки, які були в тебе з Максом, а ти отак…

-То забирай його собі! - кричить у слухавку ображена Мілана, після чого чую гудки. 

  Цей світ зійшов з розуму. Хтось мріє про турботливого чоловіка, а хтось його має й при цьому обирає не його, а невідомість в обличчі нестерпного боса. Хоча, можливо, Мілана ще одумається. Та в будь-якому випадку я не знаю повної картини її стосунків з тими двома чоловіками, і нам з нею сваритись через таке безглуздо. Врешті, навіть якщо Максим їй не до смаку, то чому вона має його обирати? Або, можливо, вона жалкує про скоєне й почувається винуватою перед Максимом, а я отак натисла на болюче. Вирішую особисто піти до подруги, коли вона повернеться в Київ й перепроситись.

  Майже одразу телефонує Руслан. Він що, сподівається, що після всього візьму слухавку? Вибиваю й закутуюся в ковдрі. А він не здається. Вдруге, втретє телефонує… Який настирливий! Але і я не така проста. Заблоковую цього набридливого абонента й знову вмикаю свій серіал. Все одно між нами з Русем нічого не могло бути серйозного, то навіщо розтягувати те все? Краще різко відрубати один раз і більше не згадувати. Щоправда, він знає, де я живу, тож може припхатися сюди. Хоча навіть якби прийшов, то яку б мав ціль? Всього лише попросити пробачення, бо почувається винуватим? Пф! Дуже потрібні мені його вибачення. Хай їх собі залишить. Недоджентльмен! 

  Сашко стукає у двері кімнати.

-Можна? - питає й визирає.

-Відколи ти став таким ввічливим? - питаю брата.

  Він мовчки сідає на моє ліжко й тре ногу об ногу. 

-Чого тобі? - питаю.

-Та якось незручно вийшло… Ну, через те парі, яке мало бути жартом, а в результаті…

-Незручно тобі?! - підіймаю на нього очі.

-Ну, Марино, та хто ж знав?! - він робить жест, розводячи руками. 

 Помітно, що йому не байдуже. Хвилюється через це. Та мені ж від цього не легше.

-Хто знав?! Хто знав?! - перекривляю. - Треба було думати перед тим, як… Ай!

  Підіймаюся й квапливо виходжу з кімнати. На кухні зустрічаю маму, яка п‘є чай. Перед тим як зазирнути в холодильник, кидаю швидке:

-Доброго ранку.

-Доб-ро-го, - протягує вона, посьорбуючи гарячий напій. 

 З їстівного бачу два салати та консерви. 

-Яєчня на пательні, - каже вона. - А чого це ти так вночі горланила?

  Куди мені від них всіх дітися?! Треба з дому йти. А ще краще назовсім з‘їхати й завести котів. 

  Не хочу ні яєчні, ні салатів. Беру печиво й починаю хрумкати. Паралельно наливаю собі яблучний сік, який помічаю на столі.

-Ну?! - вона свердлить поглядом.

-Ма! В мене все стабільно: вчора знову розчарувалася в коханні.

-Коли ти вже закохатися встигла?

-Та не встигла, але б могла. Той покидьок зі мною гуляв лише через якесь там парі, - пояснюю, змовчавши про брата.

  Мама зітхає й протягує руки. Йду до неї в обійми. 

-Думаю, ти занадто зациклена, от і не щастить. Відпусти бажання побудувати стосунки, не очікуй ні від кого нічого - тобі самій від цього буде легше. А тоді незчулишся, як і стрільне амурчик. 

-Можливо, ти й маєш рацію. Треба відпустити цю нав‘язливу ідею зав‘язати стосунки. 

-Доню, я зараз поїду в офіс. Поїхали зі мною. Хоч відволічешся.

-Ну, поїхали, - махаю головою. 

 Бувайте серіальчики. Збираюся і їду. Можливо, від мене таки буде якась користь. Налаштовую себе більше не думати про те, яка я нещасна, і про те, що треба собі когось знайти. Поки буду холостячкою, а далі побачимо.

 До ночі сиджу в офісі. Навіть батько хвалить, що буває дуже рідко. А наступного дня зранку йду на зйомку рекламувати прикраси для мережі ювелірних магазинів «Златіус». А після цього кваплюся на роботу до подруги, бо ж маю попросити вибачення, а її світлини в соціальних мережах дають зрозуміти, що вона вже в Києві.

  На таксі під‘їжджаю до офісу, де вона працює і якраз щастить її зустріти при головному вході будівлі.

-Мілко! - кличу здаля.

 Вона дивиться на мене, здається, без образи.

-Чого ти тут? - питає.

-Прийшла миритися, - зізнаюся. - Пробач мені, люба подруго. Впевнена, ти знаєш, що робиш, і у вас з Максом все складеться найкращим чином. Всі ж роблять помилки. Я за тебе.

-Та не складеться... Вже не склалося, - пояснює Мілана.