6. Як він міг?

Зранку сама набрала Мілану, бо було цікаво, що ж в неї там коїться. В подруги ж постійно якісь пригоди, а мені те послухати, то наче добрий серіал подивитись.

-Розповідай! - одразу вимагаю. 

-Ой, та що казати? В Максима є нав‘язлива колишня, яка все ніяк не відчепиться. 

-Ого! Вона хоче його повернути? 

-Угу. Поки ти розмовляла з Максом, я забрала його телефон і назначила тій пасії зустріч у цьому ж ресторані. То вона миттю примчала! Уяви!

-Оце так. То ти видерла їй все волосся? 

-Залишила їх двох. 

-Чому? - розчаровано питаю.

-Хай Максим її відшиє, а тоді до мене бігає. Буду ще через якусь білявку нерви собі псувати. 

-Та ти що, Мілано?! Та такого чоловіка треба обома руками тримати! - голосно пояснюю подрузі.

-Марино, я не бігатиму ні за ким… 

 А я все-таки побігала б. Схопила б того Макса за шкірку й потягла б на відпочинок або ще кудись, аби тільки якомога далі від суперниці. А їй би… навіть не знаю. Вона сама б засохла й відвалилася. Головне, щоб доступу до Макса не мала.

  Розмова з подругою - єдине, що збадьорило мене сьогодні, бо цілий день сиділа в офісі батька, виконуючи занудну роботу.

-Марино, бери приклад з брата. Глянь, скільки часу він проводить на роботі, як старається, шукає нам партнерів, - суворо каже батько, якому принесла роздруковані папери. - Ти наче секретутка. Хіба це твій рівень?

  Тато поважно сидить у своєму кріслі, обтягненому коричневою шкірою, й хмуриться.

-Та якось все це не моє, - пояснюю йому.

-Коли ж тобі набридне по тих зйомках таскатися? Візьмися за голову. Колись я передам всі свої справи тобі й Олександру. Ти ж це розумієш?

-Батько, я ще не готова віддатися цьому. Можливо, пізніше. 

  Тато не перший раз говорить на цю тему, а я себе лише фотомоделлю бачу, тим паче в мене не так погано вже й виходить, часто кличуть зніматися, за що добре платять.

  В обід Руслан пише повідомлення.

«Сьогодні не чекай. Їду у відрядження»

  Коротко й зрозуміло. Навіть смайлик не поставив. Тож ні сьогодні, ні завтра нічого цікавого не відбудеться зі мною, а я вже й звикла, що Русь мене розважає. Зате скоро день народження Мілани. Може, хоч погуляємо з нею, розслабимося.

  І ось за день до свята подруга мені телефонує. Як це передбачливо!

-Що запросити на бьоздик хочеш? - намагаюсь її випередити.

-Та я не думала святкувати, - несподівано каже вона, ламаючи мої плани.

-Ну, хоча б в пабі вдвох посидимо, кілька коктейлів за твоє щасливе майбутнє бахнемо. Не морозься! - вмовляю.

-Та Максим обіцяв мені організувати свято. Певно, в ресторан покличе, - пояснює вона.

-О-о, то це тобі подруга більше не потрібна.

  Врешті домовляємося зустрітися біля торговельного центру, бо їй потрібна сукня для побачення, яке намічається, а я з радість хочу оновити гардероб. 

-То з Максимом ти помирилася? - цікавлюся при зустрічі.

-Угу. Хоча не так все ідеально, бо між нами зовсім немає пристрасті, - пояснює подруга.

  Я шокована. Не розумію, як з таким красенем може не бути пристрасті. А після зустрічі, коли водій Георгій везе мене додому, мені телефонує невідомий номер.

-Слухаю, - одразу відповідаю.

-Привіт. Це Максим, - чую приємний голос.

  Ох, аж подих переводжу. 

-Звідки в тебе мій номер? - питаю.

-А це важливо?

-А, ні. То чого телефонуєш?

-А ти не рада? - питає він.

  Ну, тепер я вже зовсім розгублена. Та наступної миті чую, як він сміється.

-Розслабся, - каже мені. - Я організовую Мілані день народження, то хотів би й тебе запросити.

-Ми будемо втрьох?

  Так витріщаю очі, що аж Георгій став прислухатися до мене.

-Що? Ні, звісно. Ще буде купа моїх друзів, - пояснює Максим.

-А, то добре. А де і коли святкуватимемо?

-В клубі «Монако». Приходь на восьму годину. 

-Прийду, - обіцяю.

 Ох, і знову цей післясмак від його голосу. А Мілана каже, що пристрасті нема. Та один лише голос - хіть, божевілля та оргазм. 

  Руслан на зв‘язок не виходить, наче я пусте місце. А, можливо, так і є. Може, він розважається, граючи мною, такою невиправною лялькою. Часто думаю про це.

 Як приходить час святкувати, приїжджаю до «Монако», де мене зустрічає Максим.

-Добре, що ти приїхала. Мілана зрадіє твоїй появі, - каже він і проводить до своїх друзів.

  Невеличка компанія з кульками чекає перед входом в клуб, щоб привітати мою подругу. 

-Мені здається, Мілана чекає від тебе чогось романтичного, - повідомляю Макса.

-Справді? - він підіймає брови й пронизує мене поглядом карих очей.

-Ти ж щось вигадаєш, щоб не розчарувати її?

-А ти - справжня подруга, - робить мені комплімент. - Звісно, у мене все під контролем. 

  Під‘їжджає Мілана й ми вибігаємо до неї зі словами:

-Сюрприз!

  Лише я по її обличчі читаю, що вона не очікувала на таке, бо ж хотіла побути з Максом вдвох. Ще й цей «Монако» належить її босу з яким в неї не складаються стосунки. Навряд вона б хотіла з ним випадково зустрітися.

  Бачу, як Максим догоджає Мілані, турботливо обіймає. Звісно, радію за подругу, але так стає прикро за себе. Невже я цього всього не заслуговую? Чим я гірша? 

 П‘ю коктейлі, щоб розслабитися, але вони діють на мене зовсім по-іншому. Врешті біжу до вбиральні й голосно рюмсаю.

 Мілана помічає мою відсутність, тож дуже скоро чую її голос:

-Маринко, це ти там? Що на тебе найшло? - стукає об дверцята кабінки.

-Нічого в мене не складається в житті, - віддалено пояснюю.

-Відчини! Чуєш? - просить вона.

-Не впущу. Не хочу тобі свято псувати. Йди розважайся. На твоєму місці я так і зробила б. Такого хлопа відхопила. Пощастило! Та не думай, Мілано, я не зі зла заздрю, а по-доброму. А мій все ромашки дарує.

-Та ти чого? Зате ти ж така вродлива. Фотомодель як-не-як! І забезпечена, а я он в борги влізла. Нескінченно тільки й думаю, де грошей взяти.