1. Вечірка в стилі «Маскарад»

 Мене сьогодні везе додому водій батька. В дзеркалі помічаю, як він роздивляється мій незадоволений вигляд. Удаю, що не бачу цього, і наївно сподіваюся, що зараз не буде ніяких запитань з його боку.

-У вас щось трапилось, Марино? - врешті він все-таки виявляє цікавість.

-Важкий день. Не зважайте, Георгію.

  Та яке йому діло до моїх справ? Мені двадцять шість, йому за сорок. Впевнена, що він запитує лише для галочки. Хоча інколи ми спілкуємося на різні теми. Цей Георгій непоганий співбесідник, а головне - може уважно вислухати. Та сьогоднішню драму з ним обговорювати не хочу - надто особисте. 

  Виходжу біля гаража й влітаю в будинок вихром. 

-Ма-а!!! - кричу на весь наш триповерховий будинок.

  Відповіді немає. Несуся до кухні, наче відчуваю, де знаходиться моя краща подруга - матуся. А вона якраз тільки сіла пообідати млинцями.

-Ма-а!!! - знову протягую, бо це вже майже традиція.

  Старший брат Сашко, який саме пив йогурт біля холодильника, як тільки побачив мене, одразу вирішив зникнути, направившись у свою кімнату.

-О, зараз знову буде скиглити, - каже, поки проходить кухнею до дверей. - Знаємо ми оце «Ма!». Знову розчарувалася в черговому залицяльнику.

-Безсердечний! - обзиваю його, коли він проходить біля мене. 

 Він йде геть, ігноруючи. А я лину до мами, яка обхоплює мене й міцно обіймає. 

-Знову? - коротко питає.

-Знову!

-А цього разу що?

  Беру млинця з її тарілки, кидаю собі до рота, й пояснюю:

-Він запропонував вільні стосунки. Уявляєш?!

  Вона дивиться, як безсоромно знищую її обід.

-Як це «вільні»? - цікавиться.

-Ну ти чого, не знаєш? Це ми наче разом, але кожен ще може гуляти з кимось іншим. 

-Я зараз вмру, - коментує мама.

-От і я кажу, - махаю головою й беруся за наступний млинець.

-Я маю на увазі, що з голоду вмру, - вона пояснює, кусаючи млинця в моїх руках. - А щодо цих твоїх «вільних» стосунків - то це ж ніякі не стосунки. 

-От-от! А я йому так і сказала. Загалом… ми розійшлися, - душу її обіймами.

  Вона мене гладить по голівоньці, як маленьку. 

-Не хвилюйся, він тебе не вартий. Ти ще зустрінеш свого чоловіка. Ти ж в мене така гарнюня.

-Та вже всі заміж повиходили. Ще тільки я та моя подруга Мілана, як «добрий день» ходимо.

-Ти ж казала, що ще не хочеш одружуватися! - нагадує мені.

-Ну… а романтики ж хочу. Щоб хтось пестив подаруночками, кликав на прогулянки, влаштовував сюрпризики. Так же можна?

-Можна, доню. Все буде, але трохи згодом, - обіцяє мама. - Я тобі теж замовила млинці. Розігріти?

  Киваю головою. Обідаємо разом, і їй ще трохи доводиться послухати моє скиглення. 

  Моя мама жінка сучасна, стильна та зайнята. Одягається так, як їй радить її подруга стилістка. Має коротку зачіску з чубчиком набік. Працює в нашій сімейній фірмі, де керує всім батько, а я так, поки лише виконую дрібні доручення.   

  Насправді мені до вподоби інше - працюю фотомоделлю вже три роки. Мене часто кличуть на зйомки одягу, білизни, аксесуарів. Не можу сказати, що вже настільки піднялася в цьому, наскільки б хотілося, але є потенціал, принаймні мрії.

  Ввечері в чаті колишніх однокурсників, дехто з чоловіків запрошує всіх на вечірку в клуб «Монако». Пише, що там буде крутезна вечірка в стилі «Карнавалу», і що абикого в цей вечір не пускають, а в нього та його товариша є запрошення на будь-яку кількість осіб. Якесь VIP, чи що? Хмм… Цікаво. І хоч вже давно не бачила своїх однокурсників, але після завершення навчання ми постійно спілкуємося в чаті. А щодо вечірки то закортіло на неї піти. Вже давно чула про неї, читала в інтернеті. От і домовляюся одразу, що прийду з подругою Міланою. Тепер залишається лише дочекатися п‘ятниці. Сподіваюся хоч трохи розвіятися.

  А коли настала п‘ятниця, домовляюся зустрітися з Міланою перед вечіркою, щоб пошопитися. Зустрічаємося біля торговельного центру. 

  Ми з нею різні в смаках, але близькі у іншому, зокрема у нещастях в особистому житті. Та якщо в мене досі не було серйозних стосунків, то у неї вже двічі все йшло до весілля, та все одно закінчилось повним провалом. 

  А зараз подруга ще й без роботи залишилася, бо той офіс, де вона працювала секретаркою, прикрили. То їй ще й з роботою не щастить. Єдиною організацією, яка її зацікавила, керує нестерпний бос. Хоча за її словами він її запросив зіграти більярд, але там теж щось не склалося, хоча я думала, що в них щось зростеться, бо ж просто так кудись не запрошують. Ех, ми просто з Мілкою - подруги по нещастю, що ж тут ще сказати.

  Біля торговельного центру білява подруга оглядає мій джинсовий брендовий комбінезон з кислим виразом обличчя, вип’ячуючи пишні вуста.

-Хіба так ще хтось одягається? - питає мене.

  Ох, а я казала, що в нас різні смаки.

-Ти що, Мілано, це ж одяг відомого бренду, - пояснюю та показую на кишеню з надписом «Devid». - Це оригінал!

-Та цей комбінезон… не дуже, - вона стоїть на своєму. 

-Ти не розбираєшся! - кривлю обличчям, бо аж бісики взяли.

  Подруга зовсім не розбирається в моді, не знає брендів, а ще щось мені доказує. Мабуть, це єдине, що в ній мене дратує. Спочатку я думала, що Мілана заздрить, оскільки не має таких фінансових можливостей, але тепер впевнена, що їй дійсно таке не до вподоби. Завжди каже мені, що треба обирати одяг, який пасує, а не той, що в моді. А я впевнена, що можна поєднувати: обирати два в одному. Та про це з нею можна сперечатися нескінченно, але не сьогодні. Сьогодні крутезна вечірка, тож варто до неї підготуватися.

  Перед шопінгом потрібні сили, тож спочатку обідаємо в кафе на першому поверсі торговельного центру, а далі понеслось: одяг, багато одягу, примірки, туфлі, маски, аксесуари. Так понесло, що я приміряла навіть те, що й купляти не збиралася. О так! Шопінг - мій антистрес. 

  В результаті обрала собі класичну маску з розрізом для очей (все-таки це ж маскарад), а вона з завидками по всьому обличчі. А сукню я обрала темну коротку з блискітками, а подруга теж з блискітками, але золоту. Фасони, звісно, різні.