Розділ 14

- По тобі й не скажеш, що ще тільки вчора ти знаходилася в лікарні, - з таких слів розпочинає Антон, варто нам привітатися й всістися навпроти одне одного в "Баристі". Якраз ідеальне місце задля того, щоб розпочати день і розпочати цей день з запашної кави, оскільки тут певно найкраще готують цей напій серед закладів всього міста.

- Це можна сприймати за комплімент? - Тут як тут з'являється дівчинка офіціантка і вже хоче покласти перед нами меню кав'ярні, як я тут же роблю замовлення, бо прекрасно знаю, що хочеться. Чого душа бажає. - Будь ласка, мені лате й тістечко "пеньочок". Дякую.

- А мені тоді еспресо, просто еспресо, - дівчинка очікувала, що можливо Антон теж захоче якогось десерту до кави, але певно одногрупник на дієті. Що ж, йому не народжувати, тому він може варіювати час прийому їжі та її кількість як хоче, а от я прочитала поради для вагітних і дізналася, що можна вживати до 20 міліграмів кофеїну на день. Це десь одна, максимум дві чашечки кави, тож вирішую скористатися допустимою нормою й розпочати цей день зі свого улюбленого напою. Тим паче попереду дуже серйозна розмова, варто збадьоритися. І я не маю на увазі з Антоном. Хоч і не знаю, про що хлопець хоче поспілкуватися. - Так, звичайно, як комплімент. Ти сьогодні дуже гарно виглядаєш.

- Тобто зазвичай не дуже, а сьогодні непогано? - Надумаю незадоволено губи. 

- Та ні, я не те мав на увазі, просто...

- Я жартую, жартую, просто гарний настрій, - хлопчина так смішно соромиться, ніби йому років тринадцять і це його перше побачення з дівчиною. Хоча, можливо, краще так, краще нехай соромиться, бо попереду розмова з людиною, яка не буде червоніти від моїх слів. Буде перти напролом. Того ще спробуй збентежити. Той сам кого хоч збентежить. - Дякую за комплімент, мені дуже приємно.

Я справді дещо візуально підготувалася. Вклала зачіску, зробила макіяж, одягнула сукню. Поглянувши на себе в дзеркало перед виходом з квартири я залишилася задоволена результатом. І ось підтвердження - мої старання не минули дарма. Антон оцінив. Правда це не для нього я так чепурилася. Точніше для нього, але не щоб сподобатися одногрупнику, а щоб позлити іншого чоловіка, щоб в того волосся дибки встали, коли він стане лютувати. А він стане. В цьому полягає мій підступний план.

- Правда мені доведеться дещо зіпсувати твій настрій, - знехотя промовляє Антон, повертаючи мене до реальності, а не до думок про Девіда. - Я знаю, ти сказала, що поки що не потрібно нічого дізнаватися стосовно твоєї справи з Самойловою, але я все ж таки в дядька спитався поради. Дещо дізнався, саме тому й покликав тебе на цю зустріч.

- Я так розумію дядько порадив щось вартісне? 

- Так, думаю до цього є сенс прислухатися.

- Що ж? - Одногрупник після цього замовк, начебто не міг зважитися вимовити ту інформацію, яку видав йому родич. Невже там справді щось таке надзвичайне, що Антон шифрується, запропонувавши особисту зустріч замість телефонної й зараз так довго народжує?

- Дядько обіцяв дізнатися детальніше щодо цього питання, саме стосовно твоєї справи, але порадив поки що не писати ніякої заяви про те, що ти в положенні. Та і взагалі по-максимуму наразі затягнути розвиток цієї справи.

- Чому? - Я навпаки думала, що чим скоріше правоохоронці будуть знати, що я вагітна, тим все набагато краще закінчиться для мене. Легкі тілесні ушкодження завдані жінкою у положенні. Я готова до штрафів та виправних робіт, головне не сира камера та роки неволі.

- Багато хто знає Самойлову, а ще більше знають її татка, котрий має у своєму розпорядженні безмірну кількість бабла й чималу владу. А в наш час це вагомі причини остерігатися гніву таких людей, намагаючись перетворити їх гнів на милість. А то й на очевидні бонуси.

- Ти хочеш сказати, що батько Самойлової має такі зв'язки, що може домовитися і з поліцією? - Я ще хоч і не відпила і ковточку кави, але мізки все ж не сплять, ловлять логіку. Вона сама вилазить на поверхню, ніби той "пеньочок", котрий скоро має з'явитися переді мною.

- Ну, не я кажу, а мій дядько. А його думка куди вагоміше, ніж моя, ти вже знаєш з яких причин. Я просто передаю тобі його слова.

- Але ж той слідчий сказав, що якщо я надам документи, що я вагітна, то можна буде перекваліфікувати тяжкі тілесні ушкодження в легкі й замість терміну отримати тільки штраф, - невже той Роман Геннадійович так елегантно навішав мені макаронів на вуха? 

- Головне, що написавши цю заяву, ти самотужки підпишеш собі вирок. Сама визнаєш те, що ти відлупцювала Самойлову. Що насправді завдала шкоди її здоров'ю. А вже надалі все буде на розгляд слідчих та суддів. І ніхто не знає, на який бік перехилиться шалька терезів.

- Але якщо на одній з чаш лежить купа бабла й чимала влада, то очевидно, на який бік вона перехилиться...

- Так, очевидно, і, на жаль, не на твій бік.

Просто якесь жахіття. Я сама собі могла наробити проблем. Ще більше, ніж було до цього. І все чому? Тому що довірилася іншій людині? Тому що повірила її словам? 

А це схоже моя фішка, сліпо довіряти людям, а потім пожинати "плоди"...

- Я це розумію, - повною дурепою варто бути, щоб не розуміти, що гроші й влада дуже легко поборе справедливість розгляду даної справи, - але що мені зараз робити? Якщо цей слідчий набере, а він має набрати, то що йому казати?

- Проігнорувати. Послатися на те, що ти заснула. А вже після забула передзвонити. 

- А якщо цей Роман Геннадійович пару разів подзвонить? Проявить наполегливість, що тоді? - Я, звичайно, не можу звинувачувати такий план Антона, по факту одногрупник може забити на це все й займатися своїми справами, як би це зробило на його місці дев'яносто дев'ять відсотків людей, та все ж... План мав вади, і вони були настільки очевидними, що навіть мені, простій дівчині без навіть ще вищої освіти не складало труднощів їх побачити. Що вже говорити про дорослого чоловіка, який має на професійному рівні відчувати каверзу. Плюс до всього якщо він ще й зацікавлений зрубати коштів на цій справі, то тим паче це не вихід.