Розділ 26

- Діано! - Позаду лунає такий дзвінкий вигук, що моя рука тут же сіпається й вежа з хліба, сиру, ковбаси, а зверху ще й шинки розпадається на очах. Поснідала... Тепер знову викликати будівельників, закладати фундамент і поверх за поверхом створювати нову забудову.

- Що сталося? - Повільно, начебто мене спіймали на гарячому, повертаюся до матері, яка поставила руки в боки й незадоволено на мене дивиться. Що я вже встигла наробити? Крім, звичайно, невдалого бутерброда.

- Ти чого не в ліжку? А це ще що в тебе таке? - Рідна заглядає мені за спину, бачить мій врізнобіч розкиданий їстівний матеріал і повертається до мого обличчя з нетямущим поглядом.

- Сніданок, - я ледве коні не двинула, а маму просто цікавило, що я роблю на кухні о сьомій ранку?

- Ось це? Сніданок? - Вона вказує на продукти так, ніби я це притягнула зі сміттєзвалища й тепер збираюся цим харчуватися. Хоча... Буквально через пару секунд ці мої будівельні матеріали реально летять в сміттєве відро, що я навіть рота відкриваю від дій рідної. Та навіщо ж? Свіжі продукти й в смітник? - Дарма я купила все це, буде урок на майбутнє, що нічого ці замінники їжі тягнути в будинок. Сідай, я зараз підігрію суп.

- Але я не хочу суп, я хочу бутерброд, - та ще мить і я розплачуся. Я вже в думках поглинула цю смакоту, а мама так все... Ех, потрібно було о п'ятій ранку вставати, тоді було б більше шансів залишитися непоміченою і бутерброд сховати в животику, поки рідна не прокинулася. Так сказати, встигнути зачистити докази.

- Діано, у себе на квартирі будеш робити що захочеш, головне, щоб мої очі цього не бачили. А поки ти тут, то, будь ласка, харчуйся відповідально, - як в дитинстві повчає мене мама, при цьому вже дістала каструлю з супом з холодильника та встановлює її на плиту. - Ти ж зрозумій, тепер ти маєш дбати не тільки про себе, а і про дитинку. Про малюка взагалі в першу чергу, поки він не сформований та піддається різним чинникам.

- Гаразд, добре, - хоч мені й образливо за мою соковиту вежу, але в словах рідної є здоровий глузд. Просто я ще поки не звикла до того, що під серцем у мене маленька людинка і в першу чергу я справді маю дбати про неї. А не про свої "хотілки".

- А куди це ти так зрання зібралася? Тобі ж відлежуватися потрібно, сил набиратися.

- Мам, та я вже за вчорашній день та за ніч належалася стільки, що боків не відчуваю.

- Все одно потрібно відпочивати. Ти ж маєш не піддавати дитину ризику. Оберігати її.

- Мамо, я просто планую зустрітися з Девідом, поки він буде мати відпочинок від роботи. Де ж тут хоч якісь ризики? - Ось тут вже в рідної не вдасться маніпулювати стосовно малюка. Свіже повітря йому точно не завадить, а мені нарешті потрібно вийти з закритого приміщення, бо скоро мізками поїду. - О, а ось якраз і він дзвонить.

Хоча ні, тут очевидною брехнею попахує, адже набирав якийсь невідомий номер. Але я ж не буду при мамі говорити незнайомій людині "привіт, коханий". Це як мінімум дурно смердить. 

- Слухаю, - кого б це могла цікавити моя персона о сьомій ранку? Хто замість сніданку вирішив поспілкуватися зі мною?

- Привіт, Діано, це Антон, твій одногрупник.

- Привіт, Антоне, - те, що це Курагін, я зрозуміла ще по голосу хлопця, ось тільки інше мене цікавить - а що йому треба від мене? Та ще й так рано?

- Ти ще нічого не писала в поліції стосовно ситуації з нашою скаженою одногрупницею? - В мене буде суп замість бутерброда, і це питання Антона замість кави. Це питання добряче протвережує.

- Та ні, а що? - Слідчий казав, що набере, коли потрібно буде під'їхати у відділок, тому я в режимі очікування.

- Є розмова, але не телефоном. Де б тобі було зручно зустрітися та поговорити віч-на-віч?

- Та без різниці, можна в "Мортоні". О котрій? Після пар?

- А ти йдеш на них?

- Ні, сьогодні ще ні, - ні міцного здоров'я, ні ще більше бажання немає йти на навчання й витримувати на собі погляди одногрупників. А вони точно будуть на мене витріщатися. Пару днів так точно, оскільки я тепер щось на зразок місцевої зірки боксерки, яка поставила Самойлову на місце.

- Тоді я зіставлю тобі компанію в прогулах. Давай тоді на десяту, підійде?

- Так, але... Щось сталося? - Сумніваюся, що в Антона виникло непереборне бажання зводити мене на чашечку ароматного напою, так ще й так різко, ніби це було головним завданням всього його життя.

- Ні, поки ні, і саме тому щоб не сталося, ми з тобою і зустрінемося. Бувай.

Невже одногрупник поговорив зі своїм дядьком? Той же, якщо я правильно пам'ятаю, має відношення до правоохоронних органів? Антон вирішив мене не послухатися й скористатися допомогою родича?

Поки мої мізки сушаться над цими питаннями, пальці моєї руки живуть своїм окремим життям, стукаючи по екрану мобільного й набираючи наступне повідомлення.

"О десятій тридцять в "Мортоні", навпроти "Баристи""