Розділ 24

- Сонечко, як ти почуваєшся? - Мама ось вже вчетверте за якихось пару годин заходить в мою кімнату та цікавиться моїм самопочуттям. Коли я набрала до неї та попросила забрати з лікарні, пояснивши ситуацію, вона ледве Богу душу не віддала, оскільки голос рідної зник на якихось добрих секунд двадцять з динаміка телефону. Я вже думала просити одногрупників з'їздити за нею, вистежити якимось чином її геолокацію та дізнатися, що трапилося. Та, на щастя, рідна зібралася з духом та силою, напевно, заради мене та мого малюка й повідомила, що вже мчить за мною. А коли приїхала в медичний заклад, то думаю її там надовго запам'ятають працівники. Рідна розпитувала чи справді мене можна забирати додому і чи не краще ще побути день-два в лікарні. Це була такого роду підстава від неї, я то бажала якомога скоріше звалити від цих блідих стін та специфічних запахів, які трималися в цих стінах. 

- Мамо, все гаразд, у мене все добре, - та попри ці постійні розпитування та зайву метушню я стримувалася й усвідомлювала, що вона це робить задля мого блага. Бо переймається. І за мене, і за внучка чи то внучку. Загалом, за нас.

- Я там супчику зварила, зараз тобі принесу сюди й поїси.

- Мамо, - рідна вже хотіла було вискочити з кімнати, щоб насипати в тарілочку запашного смаколика, як я вчасно дещо її заспокоїла, мені не хотілося завдати найріднішій людині дискомфорту, - не треба. Супчик це звичайно добре, і я залюбки його поїм, але сюди не потрібно нічого нести. Мої ноги аніскілечки не постраждали та й почуваюся я справді добре. Тим паче мені не складе жодних проблем дістатися до кухні за пару метрів.

- Ти впевнена? - Це питання з вуст рідної пролунало вже певно з десяток разів. Ну, сім так точно. І якщо цього разу воно мені адресувалося, то попередні летіли в сторону медсестер та лікарів, які явно перехрестилися після того, як я покинула межі лікарні. Можливо, саме тому вони й дозволили матері мене забрати додому. Щоб цей надокучливий пацієнт не створював забагато проблем. А то спочатку приходить чимала делегація з моїх одногрупників, яких ледве не насильно випровадили з моєї палати, а після певно й з медичного закладу, а потім ще й моя матінка як вишенька на торті. Для робітників тієї лікарні цей торт явно став поперек горла, їх відвадить від солодкого надовго.

- Ти ж сама прекрасно бачила, як я впевнено йшла від палати й до таксі, і з таксі до квартири, - основний удар прийшовся на Самойлову. Її певно ще довго не випишуть з лікарняного. І це добре, з однієї сторони. Зі сторони того, що на майбутнє вона буде вмикати залишки свого ницого мозку й думати, що говорить та кому говорить. А з іншої... Не впевнена, що для мене це гарна новина в плані порушення закону. І так дивно, що я досі спокійно пересуваюся й ніхто не бігає за мною слідом, передбачаючи мою втечу від покарання.

- То ти ж тут заночуєш? - Рідна не ставить питання щодо Девіда і того, чому не він приїхав за мною і чому його взагалі не видно на горизонті. Адже якось дивно виходить, що кохана людина цього чоловіка знаходиться в лікарні, а він сам не з'являється ні в самому медичному закладі, ні після того, як я покинули  ті стіни.

- Якщо можна, то так, тут, оскільки Девід поїхав за межі міста і я вирішила його не турбувати. Аж надто сильно допомогти він все одно не зможе, та і по факту немає з чим допомагати, зі мною все ок, а от нерви розхитати та змусити його летіти назад в місто, це як два пальці об асфальт, - очевидно, що у мами якщо не на язиці, то в голові постає питання - "а де ж зятьок? Де його чорти носять?", тож вирішую зіграти на випередження. Роз'яснити причини відсутності зятька поряд зі мною.

- Він же начебто ще вчора ремонт робив, а вже сьогодні за межами міста? - Рідна мовчала з приводу багатьох питань, які стосувалися Девіда, але щодо цього не змогла стриматися. Певно аж надто це виглядало підозріло.

- Так все правильно, - мама самотужки вклала мені в руки рятівний канат, залишилося його тільки розмотати та врятувати свою п'яту точку, - там якісь будівельні матеріали закінчилися, тож він, щоб не очікувати доставляння та не затягувати з ремонтом ще більше, поїхав за ним за межі міста. Хтозна, чи він сьогодні встигне повернутися, саме тому я заночую тут, з тобою та рибками. Ніколи б не подумала, що це така класна медитація, просто спостерігати за ними та їхніми переміщеннями по акваріуму.

- Ааа, ну добре тоді, добре, - не знаю чи повірила мама такій розповіді, щось у мене виникають сумніви щодо цього, але вона вдала, що її ця розповідь задовольнила, а я вдала радість від того, що її це задовольнило, - тоді я піду підігрію суп, а ти давай потроху підтягуйся.

- Гаразд, - я все більше потопала в брехні, все моє тіло вже було в цьому болоті й тільки голова виглядала з цієї жижі, але видавати матері правду наразі точно не на часі. Не тоді коли все й так летить у бездонну прірву. - О, а ось і про вовка помовка.

Задоволено вигукую й простягаю гаджет екраном до рідної, щоб продемонструвати, хто набирає.

- Передавай Девіду привіт, - видає рідна після того, як її очі пробіглися по імені абонента, і вуста розтягуються в легесенькій посмішці, ніби вона неймовірно рада, що у мене з ним все гаразд, що нічого перейматися, - як поговорите, то приходь.

- Добре, - згідно киваю, очікую поки мама вийде з кімнати, зачинивши після себе двері й тільки після цього повертаюся до мобільного, який і надалі дзижчить та не хоче заспокоюватися. 

Це все, звичайно, супер, рідна дещо заспокоїлася за мене та мої відносини, але... А що ти хочеш від мене, чоловіче? Чому ти дзвониш? Невже його матінка як та сорока принесла на хвості новину стосовно мого положення своєму синові?