Розділ 21

- Єлизавето Олександрівно, ви щось хотіли? - Медсестра прекрасно знала того, на кого я витріщалася. І я дуже добре знала цю людину. Хоч людиною язик не повертався називати це створіння. Та як не назви цю особу, все одно наразі вона пропалювала мене поглядом і в її очиськах я бачила німе питання - "що ти тут забула?".

- Що тут робить ця дівчина? - Ну ось, німе питання переросло у вимовлене, при цьому мати Девіда все так само дивилася на мене, начебто звертаючись не до медичної працівниці цього закладу. Начебто тої тут взагалі не було.

- Проходить догляд як і всі пацієнти нашої лікарні, - жінка явно не хотіла вдруге за такий короткий проміжок часу стикатися з пришибленою на голову, тож вирішила піти безболісним шляхом, оголошуючи правду. Але й мене здаючи з нутрощами. Оголошуючи мою таємницю. Яку я явно хотіла тримати прихованою від цієї неадекватної.

- Тобто вона вагітна, це ви хочете сказати, Ангеліно Федорівно? - Ти дивися, задля того, щоб вгамувати свою цікавість, навіть звернулася до медсестри на ім'я та по батькові, а це для такої клізми як Єлизавета Олександрівна вже досягнення. В її розумінні вона ж королева, а всі інші челядь, тож таке офіційне звернення дорого обходиться. Я б навіть сказала безцінно.

- Так, Єлизавето Олександрівно, ця дівчина вагітна. В іншому випадку вона б не була пацієнткою нашого закладу, - я все розумію, скоріш за все, ця Ангеліна Федорівна не конфліктна людина, саме тому намагається звести можливий скандал нанівець. Але ж, чорт забирай, чому вона рапортує перед цією зміюкою, ніби перед безпосередньою керівницею? Чому викладає все як на долоні, начебто від цієї божевільної залежить не тільки її премія, а й базова зарплатня? - А ви знайомі між собою?

- Є таке, - медпрацівниця по черзі окинула нас поглядом, і якщо я тактично промовчала, то ця язик за зубами не тримала, - а могла б я вас попросити, Ангеліно Федорівно, залишити нас з Діанкою на пару хвилини? Ми перекинемося пару словами й дівчина може бути вільна, як вітер у полі. Гаразд?

- Та без проблем, - медпрацівниця певно впевнилася, що немає сенсу відмовляти в цьому проханні, оскільки ця клізма назвала мене "Діанкою", тож дала зелене світло божевільній, а потім обернулася до мене, - коли завершите розмову, то, будь ласка, поверніться у свою палату. Весь наш персонал відповідає головою за вас та вашу дитинку.

- Авжеж, - зобразила посмішку на обличчі, а в самої було бажання стукнути цю жіночку по голові. Якщо по своїй професії вона можливо й професіонал, то от язик живе окремо від неї. Навіщо було говорити вдруге про мою дитину? Це щоб ця скажена поряд точно не проґавила даної інформації? Щоб на сто відсотків була впевнена в тому, що їй не почулося і я справді в положенні?

- Дуже вам дякую, - кинула слова вдячності медсестрі "на доріжку" Єлизавета Олександрівна, натомість в її очах вже були ціли брили льоду, дивлячись на які хотілося обійняти себе за плечі, а ще краще знайти пухову ковдру й накритися нею з головою. Щоб і заодно і зігрітися й цю дурепу не бачити перед собою.

- Вибачте, у мене не так багато часу, та і як бачите працівники лікарні не задоволені тим, що я нишпорю по лікарні, тож я вже буду повертатися у свою палату та...

- Зачекай, Діанка, - вже вдруге за якихось п'ять хвилин чужі пальці стискають мою руку та не дають ретируватися. І якщо першого разу це ще можна було пережити, Ангеліна Федорівна бажала мені добра, намагаючись усвідомити, що з моїм емоційним та фізичним станом, то ось ця відьма хотіла зіпсувати, що той, що інший стан, не даючи втекти від цього навалу бруду. Який ось-ось поллється на мою бідну голівоньку. Котрий вже сформувався в макітрі Єлизавети Олександрівни й скоро вийде назовні.

- Відчепіться від мене! - Мені тут же згадався випадок на подвір'ї будинку Ренана Аркадійовича, діда Девіда, коли ця божевільна хотіла дізнатися якого чорта я труся біля її сина й приперлася битися за цей їхній сімейний спадок, пригрозивши мені кочергою. Тільки якщо мене тоді врятувала домробітниця, то зараз вже ні на кого не слід було опиратися в плані допомоги. А ще більша різниця полягала в тому, що тоді я відповідала тільки за себе, на той момент була загроза тільки моєму життю та здоров'ю. А вже зараз я відповідаю за двох. За себе. І за дитя, яке ще поки не в змозі саме постояти за себе. І це являється моїм обов'язком захистити його від таких скажених, як оце. По якійсь дуже дивній насмішці долі захистити від матері її батька. Від бабусі, якщо вже так прямо говорити.

- Відчеплюся, відчеплюся, тільки спершу дізнаюся, чия це дитина, - Єлизавета Олександрівна прибирає свої сардельки від мене, відпускає, але бачу в її погляді впевненість в тому, що я не втечу. Та я і сама вже не хочу тікати. Чому б це? Я не серед її родини. Навколо немає цих її родичів зміюк, які шиплять й очікують моменту, коли можна буде напасти на мене. Наразі ми в рівних умовах. - Ти вагітна від Девіда?

Ну, майже в рівних...