Розділ 20

В мене було непереборне бажання зайти в палату Самойлової і як мінімум показати Ірці язика. А ще краще продемонструвати цій клізмі не вигадливу комбінацію з середнього пальця, щоб ця неадекватна зрозуміла, що не все зав'язано на грошах її татуся, бувають люди, які не женуться за хрусткими купюрами й не готові йти наперекір своїй совісті лише б збагатитися. Саме такою людиною виявився Роман Геннадійович. І саме через поліціянта я не піддалася емоціям та вирішила не лізти до цієї стерви в її кубло. Чоловік порадив триматися від "потерпілої" якомога далі та не творити дурні. Він навіть закриє очі на те, що ми з Самойловою перебуваємо в одній лікарні, хоч це протизаконно й може перешкоджати слідству. Ніби то я можу схилити Ірку не писати на мене заяву. Коли слідчий вимовив цю ймовірність, то я спробувала ніяким чином візуально не відреагувати, натомість всередині все обдало кип'ятком. Оскільки я саме з цими намірами й прямувала в палату свого ворога. Щоб не дати цій бійці продовження в площині незаконності.

- Дівчино, - Роман Генадійович порадив якомога скоріше виписатися з лікарні задля того, щоб правоохоронці не звернули уваги на те, що обвинувачена та потерпіла знаходяться в одній будівлі, та і щоб не сталося повторної сутички, якщо ми з Самойлової десь перетнемося в коридорах цього медичного закладу. Я була безмежно вдячна слідчому, що він перейнявся розумінням до мене й саме тому чимчикувала до своєї палати, щоб після поговорити з лікарями, що мені вже добре й немає сенсу ні їм відвертатися увагою на зайвого пацієнта, ні мені тут вже нічого ловити. - Ви взагалі хто?

Та плани швидкого відступу вже зазнали змін, оскільки я тільки розпрощалася з Романом Геннадійовичем, домовившись, що завтра принесу документи стосовно того, що я справді знаходжуся в положенні, ступила буквально з десяток кроків, як мою дорогу перегородила медсестра. Це була та сама медпрацівниця, яка вгамовувала скажену матінку Девіда тістечками та фірмовою кавою лікарні.

- Діана, - вона й мені хоче запропонувати запашного напою? Чесно кажучи, не відмовлюся. Та й чогось солоденького запхала б за щічки. Після оптимістичної розмови з поліціянтом і поласувати можна чимось. Апетит не на жарт розігрався.

- Це звичайно добре, Діана це прекрасне ім'я, прямо як у королеви, - та що вони всі з цією королевою? Що крім мене та неї більше нікого й ніколи не називали цим іменем? - Але я за те, що ви тут робите. Ви прийшли когось провідати з пацієнтів?

- Ні, я і є пацієнтка.

- Якщо ви пацієнтка, то чому ви не знаходитеся у своїй палаті? 

- Я якраз прямую туди, - а ви, шановна, мені заважаєте це зробити. Та доповнення залишаю при собі, ця бідолага й так вже спілкувалася сьогодні з одним дуже неприємним персонажем. Навіщо ще більше псувати цій жіночці настрій. 

- Ви розумієте, що персонал несе за вас і ваше здоров'я відповідальність, поки ви знаходитеся в цих стінах?

- Так, так, я все розумію та...

- Та що? - Цій жінці певно не вистачало спілкування вдома й вона заповняла цю нестачу на своїй роботі, оскільки повертіти язиком ця медпрацівниця схоже полюбляла. Натомість мій язик в цю мить прилип до піднебіння та схоже прилип туди на супер клей, оскільки я не могла його звідтіля відірвати та хоч щось промовити у відповідь. - Діано, ви взагалі куди дивитеся?

- Я..., - ніхто навіть уявити не може наскільки тяжко мені було вимовити це єдине слово з цієї єдиної букви. Всі б певно подумали, що я вдаю з себе дурепу, а з дурепи як з гуся води.

Добре, що хоч ноги мене слухалися, вони були моїми партнерами. Та не впевнена, що надійними партнерами, оскільки будь-якої миті ризикували приєднатися до зрадників, в яких я вже записала язика.

- Дівчино, ви куди зібралися? Вам взагалі нормально? 

Я солідарна з цією медсестрою. Схоже я реально наразі виглядала як людина, якій не зовсім добре, в першу чергу в ментальному плані, бо після того, як нічого не змогла видати у відповідь на питання жінки, просто розвернулася та вирушила від неї. Правда не встигла зробити й пару кроків, як пальці медпрацівниці зімкнулися на моїй руці, зупиняючи мій рух. Вже вдруге за такий короткий проміжок часу.

- Агов, - після того, як жінка силоміць мене розвернула до себе обличчям, почала перед тим самим обличчям клацати своїми пальцями, другої руки, адже інша кінцівка не давала втекти, як я дуже цього наразі хотіла. - Та куди ви так дивитеся, ніби привида побачили?

А я й побачила. І вона має рацію. Я побачила привида. З минулого. Який стояв за пару метрів і пропалював мене своїм поглядом. Спорював без ножа...