Розділ 10

- Та як... Та куди ж... Та що ж ви..., - виразного нічого не можу вимовити. Та куди там, я не те що говорити нормальним чином не можу, для мене наразі виглядає надзвичайним завданням втриматися на ногах, оскільки перед очима все починає кружляти, ніби я замість трьох кіл на каруселі зробила відразу двадцять. Працівниця каруселі кудись відійшла й тепер немає кому натиснути на заповітну кнопочку, щоб втихомирити ці веселощі. А мені вже так тяжко, що ось-ось знудить.

- З вами все гаразд? - Не можу чітко розгледіти обличчя правоохоронця, воно розмите так сильно, ніби то зі склом, коли на нього нанесли достобіса миючої рідини й забули добряче протерти. Тож замість прекрасної видимості натомість виникають гидкі розводи. 

- Не дуже, - чесно зізнаюся стосовно своїх почуттів і розводжу руки в сторони, щоб так збільшити площу тіла й можливо спробувати не навернутися.

- Давайте присядемо, - на диво, голос Романа Геннадійовича звучить стурбовано. Не відчувається якоїсь байдужості, чи то холоднокровності, як то часто буває, коли одній людині плювати на іншу. Тим паче якщо це поліціянт, а я правопорушниця. В такому випадку якогось розуміння взагалі важко очікувати, а чоловік мало того, що не виглядає бездушним мерзотником, так ще й бере мене попід руку й допомагає посадити сіднички на тверду поверхню. Знайти точку опори.

Діано, ти чого розклеїлася? Ти чого даєш емоціям взяти гору над собою? Плювати на себе? То згадай про те, що ти носиш під серцем дитину і ці твої переживання не додадуть їй здоров'я. А оскільки вона взагалі ще маленька, ледве сформована, то це може дуже кепсько відбитися на ній.

- Та як же так, за те, що ця су...Самойлова образила іншу дівчину, тепер мене позбавлять волі на вісім років? - Це досі в моїй голові не вкладається. Та навіть якийсь рік у сірій, вологій камері це для мене щось з жанру фантастики. Дуже кошмарної фантастики. Але потрібно діяти. Брати на жалість. Намагатися вивернутися. Треба все зробити, щоб не опинитися за ґратами. Я переймаюся за те, щоб моя малеча не отримала ніяких порушень від надлишку моїх емоцій, що говорити про такі жахливі місця як в'язниця. Там холодно, там явно не слідкують ні за вітамінним раціоном таким необхідним для вагітних, та і взагалі хтозна-чим там годують. Плюс мої співкамерниці можуть мати якісь хвороби. До речі... А точно співкамерниці? Жінки? Мене ж не можуть запроторити в чоловічу камеру? Чи є така ймовірність? Господи, та я зараз вити почну як вовк на місяць. Без місяця. Та і я далеко не сірий, грізний вовк, а скоріше маленький, лякливий зайчик, якого ведуть в клітку, а після на нього очікує забій...

- Але ж тілесних пошкоджень завдали саме ви, Діано Михайлівно? Не та інша дівчина, про яку ви говорите?

- Ні, не та, - можливо, це була спроба правоохоронця кинути мені рятувальне коло, ніби ось, хапайся й витягуй себе з цього болота. Але, по-перше, я не хочу втягувати сюди ще й Лесю, навіть якщо все й розпочалося з образи в її бік. А, по-друге, все одно правда вилізе на поверхню, а разом з цією правдою вилізе й те, що я збрехала. А я хоч і не експерт в кримінальному світі, он навіть цю статтю сто двадцять першу не знаю, але думаю по голівці мене не поглядать за оману поліціянтів. - Та все ж... Вісім років... Це якось багато...

Багато це дуже скромно сказано. Це дуже багато. Це достобіса. Та я навіть візуально добряче змінюся за ці вісім років, що вже говорити про те, які кардинальні зміни відбудуться в моєму внутрішньому світі після восьми років ув'язнення в одному приміщенні з незрозумілим контингентом.

- Якби у вас були пом'якшувальні обставини різного характеру, то можливо це можна було б перекваліфікувати в легкі тілесні ушкодження. В такому разі передбачаються штрафні санкції або громадські роботи. Або одне й інше разом взяте. Це залежить від ступеня завданої шкоди потерпілому та пом'якшувальних обставин особи, визнаної правопорушником.

- А що це за пом'якшувальні обставини? - Коли я почула, що можна змінити сидіння у в'язниці на підмітання вулиць, чи то навіть на чималі штрафи, відчула полегшення в грудях. Ніби я вже втратила все повітря, купаючись в річці, і йшла на дно, без шансів вижити, а тут несподівано дрібка оксигену втратила в моє тіло й мені варто боротися. До кінця. Допоки я не вигребу. Або остаточно не втоплюся.

- Ну, наприклад, щире каяття в скоєному, - так я ж зізналася, нічого не приховувала. Напевно, слідчий відчув моє моральне піднесення на цих словах, тож буквально через пару секунд опустив на грішну землю. - Звичайно, цього явно не достатньо, щоб замінити тюремний термін на виправні роботи.

- Так а що каяття це єдине, що може зменшити строгість догани? - Окей, якщо повністю відкараскатися від покарання не реально, то хоч можливо можна скоротити термін від восьми років до... Ну, хоч до року-двох? Дитя ще буде маленьке, ще не встигне дізнатися про кримінальні пригоди своєї дурної матусі.

- Ні, ще пару пунктів там передбачається. Повне відшкодування збитків потерпілому, вчинення криміналу в стані вагітності, перевищення меж крайньої потреби. Але я не думаю, що ці побої можна буде віднести саме до цього пункту. Саме тому... Діано Михайлівно, а чому ви посміхаєтеся?

Поліціянт нетямуще дивиться на мене, не може усвідомити, що може так радувати дівчину, котрій загрожує вісім років за ґратами. Явно вважає мене схибленою. Та і нехай, головне, що є лазівка, в яку я зможу протиснутися й спробувати уникнути суворого покарання. Маля, ти вже заочно нас рятуєш. Я вже тебе обожнюю. Ти витягуєш попу своєї мами з халепи. Вже знаю, як назву малечу, якщо народиться дівчинка. Надійка. Ідеальне ім'я для дитини, яка ще не прийшла в цей світ, а вже творить дива. 

Цікаво виходить, Девіде... Ти водночас забрав у мене одну маленьку надію, зламавши нас, наші відносини, натомість подарував цілу Надію на майбутнє...

В мене було непереборне бажання зайти в палату Самойлової і як мінімум показати Ірці язика. А ще краще продемонструвати цій клізмі не вигадливу комбінацію з середнього пальця, щоб ця неадекватна зрозуміла, що не все зав'язано на грошах її татуся, бувають люди, які не женуться за хрусткими купюрами й не готові йти наперекір своїй совісті лише б збагатитися. Саме такою людиною виявився Роман Геннадійович. І саме через поліціянта я не піддалася емоціям та вирішила не лізти до цієї стерви в її кубло. Чоловік порадив триматися від "потерпілої" якомога далі та не творити дурні. Він навіть закриє очі на те, що ми з Самойловою перебуваємо в одній лікарні, хоч це протизаконно й може перешкоджати слідству. Ніби то я можу схилити Ірку не писати на мене заяву. Коли слідчий вимовив цю ймовірність, то я спробувала ніяким чином візуально не відреагувати, натомість всередині все обдало кип'ятком. Оскільки я саме з цими намірами й прямувала в палату свого ворога. Щоб не дати цій бійці продовження в площині незаконності.