Розділ 17

Я не мала цього допустити. Девід не має дізнатися про цю дитину. Бо таким чином він зможе забажати знову влізти в моє життя й перевернути його догори дриґом. А я вже не маю такого права. Одне діло, коли я жила сама, тож сама за себе і приймала рішення, навіть якщо воно полягало в тому, щоб зв'язатися з чоловіком, котрий потріпає мені нерви й додасть купу сивого волосся на моїй ще такій молодій голові. А зовсім інша справа, коли я мама. Коли моє головне завдання це захистити своє дитя від всіх негараздів, навіть якщо негараздя і являється батьком дитини. Тож я не маю потрапити на очі його мамці. Хтозна, можливо, вони вже прийшли до спільного консенсусу й адекватно спілкуються і Єлизавета Олександрівна розповість про цікаву людину, яку вона зустріла в лікарні. А Девіда дана інформація точно не залишить байдужим. Я в цьому впевнена більш ніж на сто відсотків.

- Дівчино, перепрошую, як вас звати? - Медсестра виявилася розумнішою в цій парі, хоча це й так було очевидно, на фоні цієї божевільної кожна людина буде виглядати адекватною. Так ось, медпрацівниця явно не виявляє бажання сперечатися з матір'ю Девіда, тож вибачається (хоча тут теж не зрозуміло за що саме просить вибачення) та йде на влагодження конфлікту. Який і затіяла її співрозмовниця.

- Єлизавета Олександрівна, - як це вона ще не додала - "на ви та пошепки", аж дивовижно, що не всю отруту злила на бідну дівчинку.

- Єлизавето Олександрівно, вся наша лікарня і весь наш персонал перепрошує перед вами та виправить всі помилки. А зараз, в якості вибачень прошу пройти за мною та відвідати нашої фірмової кави. З солодкими тістечками, які ми радимо для дівчат в положенні. Прошу за мною.

Ти дивися, горда-горда, а на дурняк поїсти не противиться. Закрила рота й подріботіла за медсестрою, яка певно готова кілограм тістечок впихнути в цю помийну ротяку, та ще й зверху пару літрами кави закріпити результат, щоб ці помиї знову не полетіли в різні сторони з дзьобика Єлизавети Олександрівни.

Отже, вона реально вагітна. Тепер вже без жодних сумнівів. Якщо присутність цієї жінки та її жест, ніби вона обіймає долонями живіт, можна було якось по іншому трактувати, то слова медсестри тлумачити іншим чином просто таки не реально. Єлизавета Олександрівна справді носить дитину під серцем. В Девіда виходить буде братик, чи сестричка. А Ренан Аркадійович, скоріш за все, віддасть спадок своїй колишній невістці. Виходить вона все ж добилася свого. Залишивши сина ні з чим. Пішла по головах і досягнула своєї головної мети.

А тобі не все одно? Тобі не плювати на чужу родину, коли під загрозою знаходиться твоя сім'я? Давай швидше перебирай стегнами до палати Самойлової та залагодь цей конфлікт всіма можливими та не можливими методами. Наразі це найголовніше. Це має тебе хвилювати, а не якісь спадки по факту чужих для тебе людей.

Так, номер тринадцять. Все вірно? Ще раз кидаю погляд на номер палати який мені повідала Леська (як символічного, еге? Тринадцята палата. Можна було й не питати у подруги, де знаходиться така кікімора як Ірка, само собою очевидно, що це має бути номер диявола. Номер злих сил.) та відчиняю дверцята.

"Не встигла" - мозок відразу видає підсумок побаченого. В палаті знаходиться полісмен. І навіть без пики Самойлової зрозуміло, що саме до неї він прийшов. А щоб не було зайвих сумнівів, що страж правопорядку завітав до моєї "любої" одногрупниці, фейс Ірки визирає за постаті чоловіка. Вона хоче довідатися, кого ж ще принесло в її палату, і як тільки дізнається, то вуста дівки розпливаються в задоволеній усмішці.

- Це вона, - тицяє в мене пальцем ця ідіотка, ніби нам з нею по три рочки і я зіпсувала її пасочку з піску, випадково на неї наступивши, але цій ябеді плювати, вона хоче нажалітися старшим і саме цим наразі й займається.

- Ви Кравець Діана Михайлівна? - Я вже хотіла сказати, що помилилася дверима й скритися звідсіля, поки поліціянт мене добряче не розгледів, не зробив фоторобот у своїй голові, як він ніби відчув, що я бажаю злиняти та зіграв на випередження, звернувшись по всіх моїх ініціалах. Особливо різало слух це "Михайлівна". Якщо з прізвищем ще все гаразд, мама взяла своє дівоче й мене переписала саме на Кравець, то от це Михайлівна на жаль досі було за мною закріплене. Ніби привід слідувало за мною й нагадувало хто мій батечко, чорти б його забрали.

- Так, це я, - це буде максимально по-ідіотськи тікати. Був би сенс валити від такої як Самойлова, чи то схожої зміюки, яка являється цивільною особою й не має надзвичайних повноважень. А полісмен, за бажання, дістане мені й з під землі. В нього на це є законні повноваження.

- Зачекайте мене за дверима, - а бажання в цього правоохоронця очевидно вистачає, оскільки він прийшов до потерпілої, а тут ще й так вдало обвинувачена прилетіла. Чоловіку навіть шукати мене не знадобилось.

- Гаразд, - противитися наказу поліціянта - робити собі ще гірше. А я й так далеко не у вигідній ситуації наразі знаходжуся. Це навіть можна усвідомити по єхидній посмішці Самойлової, яка явно вже настрочила на мене заяву й тільки потирає свої лапки в передчутті мого покарання. А воно буде, воно мене наздожене. І дасть добрячого ляпаса зараз, заплямивши моє потім...