Розділ 11

Та що ж це таке? Я знову заснула навіть не помітивши цього? Мене просто відімкнуло, ніби штекер від розетки й тільки зараз під'єднали назад до струму, щоб я могла знову функціонувати?

З закритими повіками наугад намацую на тумбочці телефон й тільки після відкриваю оченята, щоб кинути погляд на екран. Сьома ранку. Еге, такими темпами я скоро як ведмідь впаду у сплячку і тільки коли настане час народжувати, тільки тоді вилізу з тієї затишної барлоги. І то не факт. Можливо, вже прокинуся від криків дитинки, коли вона буде просити її погодувати.

Погодувати? Непогана ідея! Саме так реагує шлунок на згадку про їжу й починає бурчати, хоч на годиннику рання рань, я тільки розплющила очі та ще й плюс до всього на ніч так щільно повечеряла. Схоже моя мама мала рацію - росте справжній богатир. Красунчик. Маленька копія Девіда...

А оце вже зайве. Викинь цю дурню з голови! Цьому персонажу не місце ні у твоєму житті, ні навіть у твоїй макітрі! Тому щоб краще було викинути цю нісенітницю з думок, різко приймаю вертикальне положення, дещо не розраховую цієї різкості й в очах починає крутитися, тому притримуюся рукою за стіну, щоб назад не беркицьнутися. Тільки вже не на м'яке ліжечко, а на доволі тверду підлогу. Це вже теж наслідки вагітності? Ознаки того, що варто думати не так, як минула Діана, дівчина без надзвичайних обов'язків у повсякденному житті, а як Діана, майбутня мама маленької дитинки?

Потрібно сходити до лікаря та перевіритися, чи все нормально з малюком - це перший пункт майбутньої мами. І житло не погано було б знайти - це не менш важливо, ніж перша графа плану моєї зрілості. Та й навчання було б не кепсько ходити, поки є така можливість. Коротко кажучи, за якусь хвилину я накинула стільки важливих пунктів на найближче майбутнє, що варто засукати рукави й приготуватися до грандіозних випробувань. Буде явно не легко. А точніше катастрофічно важко.

"Але зараз пішли підкріпимося" - даю таку собі настанову й відразу на губах виникає посмішка, а на душі полегшення, бо у порівнянні з тими трьома пунктами, набити животик ой, яка чудова ідея. Вона мені відразу припадає до душі. Тим паче ця ідея шикарно входить в список зразкової мами, дитинка має отримувати всі необхідні й поживні речовини. З таким надзвичайно приємним висновком я попленталася на кухню. Як зомбі зачула смачні аромати звідтіля. Мама вже прокинулася й вирішила порадувати свою доньку та внучка, чи внучку.

- Мамо, ну, ти..., - хотіла було сказати, що такими темпами я навіть з квартири цієї вийти не зможу, рідна нагодує мене своїми смаколиками до розмірів бегемотика і їй доведеться викликати рятувальників, щоб вивільнити цього пузаня звідсіля. Але вчасно прикрила ротика, коли побачила, як рідна з кимось спілкується телефоном. Ще і мама приклала вказівного пальця до вуст, таким чином натякаючи, що в неї дуже важлива розмова й дуже поважний співрозмовник по ту сторону дроту.

- Так, так, я все зрозуміла, Максе. Безперечно, так...

Хто такий цей Максим? Я щось не знаю рідних, чи знайомих з таким іменем. Можливо, якийсь клієнт? Тільки таке панібратське звернення? Мама зазвичай такого собі не дозволяла, звертаючись до замовників на ім'я та по батькові. І не важливо скільки цій людині було років, вона завжди тримала субординацію. А тут просто Максим?

- Я навіть не знаю, як тобі віддячити, Максе...

Рідна була неймовірно вдячна цій людині по ту сторону мобільного. А її очі світилися. Вона явно перебувала в гарному налаштуванні. Не знаю, хто такий цей Максим, але я вже заочно тиснула йому руку.

- Так, добре, дякую. Бувай.

Після того, як ця розмова була завершена, рідна приклала телефон до грудей, ніби це був скарб і вона не могла його впустити та не дай Боже розбити, а на вустах виникла блаженна усмішка.

- Я так розумію у тебе ранок справді добрий? - Я не могла не прокоментувати побачене, а саму вже розпирало від цікавості що ж трапилося, що змусило маму ледве не плигати від щастя по кухні.

- Краще нікуди, сонечко, - а ні, рідна вирішила не стримуватися, відклала гаджет в сторону і вже почала накладати перці в тарілочку. - Я навіть не питаю, чи будеш ти снідати. Малюку потрібно підкріпитися, тож відмови не приймаються.

- Та я і не збиралася відмовлятися, - "звичайно, ні, куди відмовлятися, якщо тут така смакота перед очима?" - шлунок був повністю зі мною солідарний в цьому питанні. - Зараз тільки хвилинку, сходжу почистити зуби і я вже тут навертаю твої неймовірні перчики.

Мені було неймовірно цікаво дізнатися, хто ж набирав рідну так з-поза ранку та що такого класного повідомив, що вона явно зарядилася оптимізмом на цілий день, але шлунок потребував негайно заправитися, тож я помчала у ванну кімнату, виконати ранкові ритуали перед тим як лаштуватися снідати.

- Ну, я слухаю, - задоволена собою, що я так швидко впоралася, присіла на стільчик та схопила вилку, очима вже уплітаючи ці перчики за щічки, а в роті тут же утворилася слина від вигляду цих шикарних смакот. - Хто це до тебе дзвонив та що повідомив, що ти прямо світишся від щастя?

- Максим дзвонив, - може, я щось пропустила і рідна влаштовує своє особисте життя? І цей Максим це одноліток мами, з яким вона має відносини? Логічно, якщо врахувати той момент, що вона зверталася до нього так по дружньому.

- І хто такий цей Максим? - Мій майбутній вітчим? Від цієї думки я ледве перчиком не поперхнулася. Сама ця думка викликала якийсь шалений резонанс в моїй голові. Хоча... А чому б і ні? Рідна у мене красива жінка, так сказати, в самому соку, невже вона немає права на своє особисте щастя? І так стільки років віддала мені, моєму вихованню, час і про себе подумати. Що ж тут такого дивного?

- Діано, сонечко, я хотіла тобі дещо розповісти. Ти доросла дівчинка, маєш мене зрозуміти...