Розділ 6

- Ді, а що ти так спохмурніла? Мама щось написала? - Я настільки зациклилася на цьому повідомленні, що навіть не помітила, як Леся повернулася до столика з цілою тацею смаколиків. Два горнятка з кавою і чотири порції тістечок. Оце так дівчина вирішила втамувати не тільки інформаційний голод, а і фізичний також. Хоча я й передбачала, що два з чотирьох смаколики належать ораторці, тобто мені. Леська вирішила підсолодити пілюлю й налаштувати мене на гарний лад, щоб я їй видала все як на духу. - Чи що?

- Так, мама, - подруга сама дала мені варіант, за який я схопилася як за соломинку й почала за неї тягнути, намагаючись вилізти з цього болота, в яке я сама себе й затягнула, - вибач,  я на секунду у вбиральню.

- Гаразд, - Леся не тямила чому мій настрій так різко впав на декілька позначок всього за пару хвилин її відсутності, тож здивовано поглянула у вічі і я відчувала, як дівчина пропалювала мою спину поглядом, поки я направлялася в бік туалету. Напевно, якщо поглянути зі сторони, то за цей останній час я виглядала максимально дивно й відірвано від цього світу. І найкраща подруга не могла цього не помітити.

"Привіт, тобі надійшли гроші?"

Ось це смс змусило мене занервувати й відтермінувати розповідь новин Лесі, як то я обіцяла подрузі.

Писав Девід. Це відразу було зрозуміло по тому, як я поглянула на головне фото даного профілю. Звідти на мене дивився красунчик з привабливою посмішкою та очима, в яких я тонула, навіть не намагаючись борсатися й вибратися з цього теплого моря. Ні, навіть океану, бо усвідомлення тепла й затишку було настільки величезне, всеосяжне, що таке притаманне тільки океану. Його величі. Його могутності. 

"Привіт, так, все є, дякую."

Що ж, він цілком адекватно написав, без якогось гидкого підтексту чи знущальних ноток в цьому повідомленні, тож відповідаю так само по-діловому й вирішую наостанок поглянути на цього чоловіка, який шалено ввірвався в моє життя й залишив там про себе назавжди згадку у вигляді малюка. Ще раз побачити цього персонажа, який розбурхав у мені емоції, котрих думала взагалі немає. Навіть якщо так поглянути, на фото, не в реальному житті. Все ж краще, ніж нічого.

Ось тільки свій огляд я зупинила відразу на першому фото. Де Девід знаходився не наодинці, а в компанії... свого діда, Марії Іванівни та... мене. Так, саме саму себе я побачила на цьому знімку. Я сиділа на простирадлі й посміхалася судячи з усього з якогось жарту Девіда. Та що там я, навіть Ренан Аркадійович був у гуморі, розтягнувши губи в усмішці, не кажучи вже про Марію Іванівну, яка певно заходилася від сміху, настільки жінка виглядала радісною на фотографії.

Я безпомилково визначила, коли було зроблено цей знімок. Це явно відбулося в перший день нашого перебування в будинку дідуся Девіда, коли хлопець організував незапланований пікнік, посмаживши м'яса та зібравши гарну компанію.

Егегей, а це ще що таке, Діано? Чому екран мобільного я бачу ніби через екран, а сам екран мокрий? Ти що, ридаєш?

Ну, можливо, не ридаю, бо це дуже голосно сказано, але от пару гірких сльозинок скотилося по моїх щоках і одна з них величезною капелею розтеклася по гаджету, приховуючи те, що знаходиться під нею. А там знаходилася я, щаслива я, котра ще навіть не підозрювала, яка катастрофа трапиться наступного дня. Не знала, що через якихось пів години після цього зробленого фото ми з Девідом будемо купатися в одному басейні, ледве не голяка, а після... А після басейну трапилося те, що назавжди поєднало мене з цим чоловіком. Наше спільне продовження. Наше маля. Мій всесвіт, про який чоловік немає дізнатися ні за яку ціну.

Відкриваю кран з водою та вмиваюся, щоб не налякати Лесю своїм зовнішнім виглядом, а після витираю екран об джинси. Обережно це роблю, ніби боюся, що те фото це просто витвір моєї бурхливої уяви й насправді там Девід наодинці. Або ще гірше за руку з якоюсь красивою дівчиною. Або міцно притискається до неї, натякаючи на те, що в них явно не платонічні відносини.

Та попри ці всі страхи цього всього не відбувається, на екрані я знову бачу цю фотографію. Мені не здалося, в профілі Девіда фото зі мною. З тією, яку він рахує зрадницею. Не достойною бути поряд з ним. Так чому ж не видаляє цю фотографію? Не помітив? Навряд, адже минуло вже достатньо часу, а цей знімок йде першим у його профілі. З якого тим паче він мені зараз пише.  Забув? Можливо. А що як...

Можливо, я пожалкую про свій вчинок. Скоріш за все, не варто було цього робити. Та роблю так, як підказує серце, знову йому довіряюся. Пишу ще одне повідомлення поверх попереднього, закриваю цю соціальну мережу й відправляюся повідати Лесі правду. Викривлену правду, а не ту, яку збиралася розповісти подрузі до повідомлення Девіда...