Розділ 3

- І що ж тепер буде? - Збентежено питає Леся, а очі дівчини розміром у величезні авокадо. І така в неї реакція після моєї розповіді щодо "улюбленого" татуся, котрий виплив нізвідки й бажає зіпсувати нам з мамою життя. Вже вдруге. Таке враження, що першого разу нам було не достатньо, тож він вирішив добити. Завершити свою мерзенну справу.

- Ательє прикрили до рішення суду, - це ще супер, що квартира дісталася матері від її батька, тобто від мого дідуся й "шановний" Горянський Михайло Вікторович не має ніякого права відкривати на неї роток. Батько і до ательє ніякої справи немає, але ці двоє персонажів заявили, що це приміщення без рішення суду не може експлуатуватися, тож строго заборонила матері навіть наближатися до нього, не кажучи вже про те, щоб його використовувати за прямим призначенням.

- І що ж тепер? - Дівчину ніби заціпило на одному питанні. Хоча це скоріше плюс, ніж мінус. Це прекрасно демонструвало, наскільки Леся віддана подруга, яка переживає мої проблеми як свої. Проймається ними й пропускає крізь себе. Я теж в перші пів години була в ступорі від цих приголомшливих новин, змогла трішки відійти тільки після того, як пройшлася пішки від ательє до кав'ярні біля гуртожитку Лесі. Хоча б трішки запустила свіжого повітря в мозок, який був затхлий від кількості думок, які навалилися одним махом.

- Та що ж, будемо приймати замовлення від постійних клієнтів. Так сказати, на дзвінку. Працювати вдома, - це, звичайно, ні чорта не зручно, оскільки відразу відсіюються нові клієнти, які могли чисто випадково помітити наше з мамою ательє й це було б такою собі гарною рекламою. Плюс тепер забирати замовлення і їх віддавати варто десь в іншому місці, поза межами звичної будівлі, що додає клопоту. Та все ж це краще, ніж нічого. Хоч якась копійка, ніж взагалі ніякої.

- Це просто піз... Пізанська вежа, - ага, повністю солідарна з подругою. Ось тільки якщо Пізанська вежа тримається вже чорт знає скільки років, навіть попри те, що знаходиться завжди під нахилом, то от ми з рідною можемо і не витримати цього нахилу, а завалитися додолу.

- Але ти не хвилюйся, стосовно навчання все буде гаразд. У мене є гроші на те, щоб оплатити й собі, і тобі цей рік в університеті. А далі... А далі побачимо, як воно буде, - Леся вже знаходилася в шоці після моєї розповіді про татуся, який виліз на горизонті, добивати її новиною про вагітність не стала. Не відразу. Потрібно вкинути дрібку оптимізму. Хоча... Чесно кажучи, я вже починаю звикатися з думкою, що менше ніж через рік буду тримати за ручку своє маленьке продовження в цьому світі. Так, можливо, спогади про батька дитинки не найкращі, але вона не винна в тому, що він виявився мерзотником, а тим паче дитя це радість. А радості, як відомо, багато не буває.

- Та ну? Звідки в тебе такі гроші?

Коли подруга робить акцент на "такі", то я з нею цілком солідарна. Ще буквально пару тижнів тому ціна на навчання за рік дуже сильно кусалася, а якщо цю ціну ще й помножити на два, то голова може піти колом від цієї суми. У звичайних студенток таких коштів явно немає. "Якщо вони нічим таким забороненим не займаються, еге ж, Діанко?" - Внутрішній голос не був би моїм внутрішнім голосом, якби не впихнув сюди свою колючку, не даючи забути про Девіда.

- Ну, це довга історія..., - можливо, якось потім? Леся й так отримала чималу порцію сенсацій, про себе я взагалі мовчу. Я ці сенсації ще буду розгрібати достобіса часу, а одна, маленька сенсація назавжди залишить згадку про цей період мого життя. Як виявилося, бурхливий період, напевно, найбільш пам'ятний з-поміж усіх інших.

- Я не поспішаю, - вже бачу в очах дівчини, як вона задоволено потирає руки й готова смакувати цю історію, - тоді я швидко за десертами й мої вуха твої найзапекліші прихильники.

Навіть не сумніваюся. Подруга так помчала за тими смаколиками, ніби в неї через хвилину з перону відходить потяг й вона має в нього за будь-яку ціну потрапити, оскільки на борту знаходиться людина, яка повідає Лесі цікаві новини. Які для дівчини на кону життя.

Що ж, поки в мене є якась хвилина-друга, вирішую перевірити, чи випадково не писала мати. Я хотіла було залишитися з нею, підтримати у таку тяжку для нас обох днину, але рідна сказала відправлятися до Лесі, натомість вона зайде до тітки Люби, тієї самої, що працює в продуктовому магазині й за сумісництвом являється найкращою подругою моєї мами. Отже, і їй слід попліткувати з людиною її віку. 

Схоже, і досі пліткують, якщо немає ніякої звісточки від матері, тож вже збираюся вимкнути телефон, як помічаю "одиничку" біля значка соціальної мережі. Повідомлення. Вирішую, що ще маю трішки часу перед тим, як Леся принесеться на крилах зацікавленості й натискаю на цей квадратик.

Дивно... Смс знаходиться в запитах, значить, це хтось, з ким у мене раніше не було листування. 

Хто б це міг бути? Якийсь онлайн-магазин? Реклама кредитних спілок? Чи хтось  з незнайомих мужиків відправив свого маленького товариша нижче пояса, поглянувши, що це акаунт дівчини?

Що ж, Діано, можливо, спитай у матері, чи не було у вас в роду екстрасенсів? Бо у тебе є певні здібності, маєш деякий талант. Це справді писав мужик. Ось тільки б краще я його не знала, і цей незнайомець відправив мені свого кабачка з барського плеча, хоча б з Лесею поржали. А так... Немає приводів для веселощів...

- Ді, а що ти так спохмурніла? Мама щось написала? - Я настільки зациклилася на цьому повідомленні, що навіть не помітила, як Леся повернулася до столика з цілою тацею смаколиків. Два горнятка з кавою і чотири порції тістечок. Оце так дівчина вирішила втамувати не тільки інформаційний голод, а і фізичний також. Хоча я й передбачала, що два з чотирьох смаколики належать ораторці, тобто мені. Леська вирішила підсолодити пілюлю й налаштувати мене на гарний лад, щоб я їй видала все як на духу. - Чи що?

- Так, мама, - подруга сама дала мені варіант, за який я схопилася як за соломинку й почала за неї тягнути, намагаючись вилізти з цього болота, в яке я сама себе й затягнула, - вибач,  я на секунду у вбиральню.