Розділ 2

- Девід. Мамо, його звати Девід, - мені самій не хотілося називати ім'я чоловіка, котрий зробив боляче, спочатку так швидко втершись в довіру, запавши в душу, а після залишив випалену пустелю на місці приємних емоцій пов'язаних з ним. Тепер там пустка, а пустота в душі це найгірше. - І так, я вагітна від нього.

- Ну, і де він? - Рідна почала озиратися по сторонах, ніби на когось очікувала, чи когось втратила, намагаючись тепер знайти.

- Хто? - Наразі не зрозуміла реакція мами на новину про те, що вона невдовзі стане бабцею. Ніби й шокована, як то я і передбачала. Але водночас не настільки, щоб втратити дар мови, чи то заплакати. Чи то від щастя, чи то від горя. Я, звичайно, дуже сподівалася на перше.

- Твій Девід. Чому ти прийшла повідомляти про свою вагітність одна, без свого... Ким він тепер тобі приходиться? Нареченим? Чоловіком? Чи просто коханцем?

Грубо, але по факту. Знала б тільки рідна, що не один з її варіантів не підходить. Найближче виявилося до коханця, але вже тепер... Ніким. Посторонньою людиною, яка зайшла в мій дім, повеселилася і пішла звідти майже по-англійськи. Попрощавшись, але від цього ні краплі не легше.

- Нареченим, а в майбутньому офіційним чоловіком, - на інший розвиток розмови я очікувала. Зовсім на інший. Якби мама зраділа майбутній появі на цей світ внука чи внучки, то під шумок я б повідомила і погану новину, що я тепер залишаюся з дитиною наодинці. Без Девіда. Без батька малечі. Гарна новина про дитя мала дещо зрізати гострі кути в кепській новині та зробити її не такою вбивчою. Затупити гострі кінчики, щоб перетворившись в тупі, вони все ж таки поранили, але не завдали смертельної шкоди. Та річище розмови явно повернуло не в ту сторону, що мені потрібно було, тому змушена брехати матері стосовно того, що між мною та чоловіком все окей й незабаром у нас ще й планується весілля.

- Добре, де ж тоді твій наречений? Чому ж ти сама прийшла повідомляти новину, яка стосується вашої майбутньої родини? Де ж голова сімейства? - Не знаю, можливо, цей скептицизм мами стосовно Девіда пов'язаний з тим, як повівся мій батько. Як остання мерзота, кинувши мене і маму ніби непотріб, котрий не заслуговує на увагу. Хочеш того, чи ні, але після такого гіркого досвіду залишаються шрами на серці, які час від часу дають про себе знати, кровоточачи й нагадуючи про гидке минуле. А оскільки для рідної цей кидок батька був куди важчий, ніж для мене, все ж таки вона з ним провела набагато більше часу й у свідомому віці, то тепер зрозуміла недовіра до чоловічої половини людства. З боку матері. Хоча... тепер вже не тільки з її боку. Хто б знав, що я так швидко обпалюся у стосунках, в перших же моїх стосунках... З першим же чоловіком. У всіх сенсах першим...

- Девід має справи по роботі. Заробляє гроші. Все ж таки невдовзі потрібно буде вже придбати коляску, дитяче ліжечко, різні іграшки. На все це треба кошти, тож він старається заради нашої родини. - Намагаюся візуально стримуватися, не відкривати справжні емоції перед матір'ю, натомість всередині від кожного слова стає гидко. Від цієї брехні. Від того, що я вибілюю цього негідника, роблячи з нього білого та пухнастого кролика, а насправді там сірий вовк, котрий розпотрошив того самого кролика, тобто мої рожеві думки, залишивши залляте кров'ю тільце, тобто згарище у моїй душі.

- Та ти диви, який роботяга, навіть не знайшлося вільних п'ять хвилинок, щоб повідомити матері таку грандіозну новину.

- Матері? - До чого тут мати Девіда? Згадка про ту особу відразу викликає шквал негативу, який важко втримати й не дали йому волю. Саме через неї все розпочалося. Саме через неї все й закінчилося. Саме Єлизавета Олександрівна та жінка з косою, яка прийшла й все знищила.

- Матері, матері, чи як тепер збирається мене називати мій синок?

- Ааа, ти про це, - я, чесно кажучи, і забула, що він вів мову про те, що буде мою маму тепер називати й своєю мамою. Для мене все те що трапилося за ці дні досі не вкладається в голову, а те знайомство Девіда з моєю рідною взагалі виглядало якось дивовижно. Начебто якийсь сон, котрий виявився реальністю.

- Тільки щось мій новоспечений синок говорив дещо інше стосовно ваших планів. Про дітей після того, як ти закінчиш університет. Минає всього нічого й плани так кардинально змінюються. Можу я поцікавитися, як ваша мама та майбутня бабуся, що сталося, що ви по-іншому вирішили будувати своє життя?

- Мамо, - зараз прозвучить найбільша брехня, яка тільки була у моєму житті. Я взагалі намагалася нікому не вішати спагеті на вушка, особливо своїй рідній людині, особливо мамі, але останнім часом саме цим і займаюся, і у рідної на вухах ціла макаронна запіканка, - я дуже його кохаю і хочу від нього дітей. Хіба ти не рада за мене і не щаслива стати бабусею моєї дитинки? Не бажаєш проводити з нею свій вільний час та навчати всьому, що ти вмієш? Споглядати за тим, як виростає це маля?

Я тисну на болючі точки, знаю куди саме поцілити, щоб мати наразі відчувала себе жахливо, ніби-то вона не приймала внучка, чи внучку. Від цього стає максимально огидно. Максимально не зручно. І все це через тебе. Ти не зміг створити свою родину, і нищиш мою...

- Доню, як ти могла навіть подумати, що я можу бути проти дитинки? Проти свого внучка, чи внучечки? Як взагалі тобі навіть в голову це могло спасти? - Тепер вже мені стає ніяково від іншого. Від того, що у мами в очах збираються сльози й вона повірити не може, що я верзу таку маячню. Що це я довела її до такого стану.

- Вибач, матусю, вибач мені, будь ласка, - так гидко я себе давним-давно не відчувала. Якщо взагалі колись відчувала. Звинувачую найріднішу людину в тому, що їй взагалі не характерно і навіть навпаки діаметрально протилежно її способу життя та загалом поглядів на цей світ.

- Щоб там між вами не сталося, я маю на увазі між тобою та твоїм Девідом, я в будь-якому випадку допоможу з дитинкою. Посиджу з нею, коли буде потрібно. Побавлюся. Підкажу щось в тій чи іншій ситуації, що на своєму досвіді знаю. Ти повністю можеш на мене покластися. Ви з Девідом цілком можете розраховувати на мою поміч у вихованні малечі. Якщо вона, ця поміч, вам звичайно потрібна.