Відеовиклик

Чімін

Вперше за багато місяців я сидів у своїй квартирі. І хоча відчуття самотності мені дуже чудово знайомі, зараз це відчувалося особливо гостро. По-перше, тому що я вже звик тут не зʼявлятися, а по-друге, тому що останній раз я тут був не сам. Боже, і та колишня дівчина мені подобалась. Заливши в себе чергову чарку соджу, зарано як для першої години дня, але в мене не було таких можливостей в армії, тож хоча б декілька днів я можу робити те, що хочу. І так, я хочу постраждати, тому і листаю стрічку ТікТок, де все рябіло моїм минулим, і пʼю:

— І здалося тобі виставляти це? Навіщо? Перед альбомом ще ок, всі просто подумали, що це хайп перед випуском, але зараз, — зривався я на колишню декілька годин тому, та адекватної відповіді так і не отримав.

В голові промайнула ще одна дівчина. От в ній я був максимально не певен, хоча вона і не давала приводів так думати, а саме спілкування приносило мені задоволення. Проте ми це проходили з іншими учасниками — 95% всіх фанатів в ту саму секунду виставили б будь-яку згадку про мене, про нас. І я спеціально не видаляв чат, я був готовий до злиття номеру та прочухана від компанії. Врешті-решт, я б просто заблокував номер, бо він ніколи не був основним, і все, я взагалі можу зробити це прямо зараз.

Так, так і зроблю. Прямо зараз. Та спочатку...

Аліса. Скільки разів я листав нашу переписку? В моїй голові все виглядало по-іншому, чи то так написання пісні "Who" на мене сприяло, але мені здавалося це навіть романтичним. І я точно не думав, що буду листати піврічну переписку кожного зручного разу. І точно не думав про наслідки, допоки вона мені не написала. О, а ще я не думав, що мене відшиють. Що ж, моя рутина саме з неї і складалася. Якщо я не був зайнятий службою чи тренуваннями, то: відкривав КакаоТалк, читав переписку, заходив в її Інстаграм, листав майже всю стрічку, зазвичай ВСЮ. Дівчина, мабуть, і не здогадується, що незрозумілий пустий акаунт, створений з рандомних символів, це і є я. Та вона майже нічого не публікує. Книги, природу, інколи роботу. Але себе — ніколи. Ммммм... Знову дивлюсь її фото, яке вона прислала мені кілька місяців тому. Намагаюсь згадати її обличчя під час нашої останньої розмови.

Телефон дзижчить новим повідомленням з Інстаграму:

@alice_only публікує розповідь

Так-так, в мене стоїть нагадування про будь-які її публікації. Заходжу. Лондон? Що ти там забула? Щось гучно стукнулось об грудну клітину. Зараз вона стала ближче до мене. Трішки реальнішою, і бляха, такою мовчазною. Жодного разу не згадала про мене, жодного разу більше не написала, і, може, в мене після випуску з армії і є купа обовʼязків, проте вона завжди на першому місці:

— А це що? — промовляю в екран.

Насправді, це може нічого не означати, але... На фоні видно тільки її кроки по асфальту з геопозицією Лондона, але в одну секунду в кадр потрапляє чоловіча постать, яка котить її багаж (чомусь я впевнений, що це її, вона б не стала навіть випадково виставляти в кадрі незнайому людину, о так, я впевнений). Кадр триває буквально пів секунди, але я швидко скріню, і довго роздивляюсь його. Він потрапив тільки на половину, знизу і до середини тулуба. Але моя уява вже малює сценарії... погані сценарії... для мене. Ми не обговорювали, чи є в неї, або в мене хтось, але хіба це зараз важливо?

Алкоголь остаточно затьмарив мій мозок, тож нічого кращого, ніж написати їй, вигадати не зміг:

Чімін: Я не втримався. Можна я зателефоную?

Мовчить.

Набирає текст.

Мовчить.

Знову набирає.

— Ащщщщщ.

На весь екран світиться моє роздратоване обличчя. Так, це відеовиклик. Чхати. Не відповідає...

Чімін: Ти не можеш відповісти?

В голові мелькає, що я поводжуся як дуже ревнивий, неадекватний підліток. Та і пофіг. Знову набираю.

— Ало? — невпевнено відповідає, хоча більше питає Аліса. Екран, де повинно було б бути її обличчя, — сірий, вона не прийняла відеовиклик.

— Привіт, — зітхаю.

— Щось сталося? — питає.

— Увімкни відео і дізнаєшся, — дешево маніпулюю.

На задньому фоні чути якесь шарудіння, але врешті-решт... Боже, я її бачу.

— Виглядаєш краще, ніж на фото, ніж... я... сумував, — проковтую комплімент.

Видно, що вона нещодавно з душу, бо волосся ще вологе, на обличчі нуль макіяжу, і на ній якийсь домашній комплект кольору мокко.

— Кхм, дякую, і я... Чімін... — вона проходить по приміщенню, я ловлю інтерʼєр на задньому фоні, і нарешті, коли вона сідає в крісло-кокон, розумію, що вона сама. — Тооож, щось трапилося? — знову питає.

А дійсно? Я просто з незрозумілих причин приревнував фанатку, яку в житті жодного разу не бачив, до якогось чоловіка, з яким вона, можливо, навіть не знайома, і саме тому телефоную їй посеред ночі по відеовиклику, щоб дізнатися, сама вона чи ні.

"Браво, Чімін, якби була номінація «Тупість року» — ти б точно переміг", — караю себе, але Алісі цього знати не потрібно.

— Насправді, — намагаюсь на ходу придумати якесь пояснення, — в мене вихідний, і я сиджу зараз сам в своїй квартирі, іііі...

— І пʼєш... — закінчує дівчина.

— Тааак, — видихаю.

"Тільки не питай, до чого тут ти, прошуууу", — подумки молю.

— Щож, — вона до чогось тягнеться за камерою, а потім показує келих з вином, — я також достатньо пʼяна, щоб спокійно побути твоїм собутильником.

— Аххаха, дякую, — наливаю чергову чарку соджу, і ми прикидаємося, що цокаємось.

— То ти слідкуєш за мною? — випалює питання.

— Нуууу, просто хотів впевнитись, що ти нічого не виставиш, — на ходу вигадую причину.

— Хм... міг просто знести переписку, і діло з кінцем, — знизує плечима. Схоже... вона не вперше так розслаблено зі мною спілкується, що не може не радувати, але вперше дозволяє собі проявляти більш нові для мене емоції.