Відеовиклик

Чімін

Вперше за багато місяців я сидів у своїй квартирі. І хоча відчуття самотності мені дуже чудово знайомі. Зараз це відчувалося особливо гостро. По-перше, тому що я вже звик тут не зʼявлятися, а по-друге, тому що останній раз я тут був не сам. Боже, і ця дівчина, мені подобалась. Заливши в себе чергову чарку соджу я листав стрічку ТікТок, де все пестрило моїм минулим:

- І здалося тобі виставляти це? Навіщо? Перед альбомом ще ок, всі просто подумали, що це хайп перед випуском, але зараз, - зривався я на дівчину, декілька годин тому, та адекватної відповіді так і не отримав.

В голові промайнула ще одна дівчина. От в ній я був максимально не певен. Ми це проходили - 95% всіх фанатів в ту саму секунду виставили б будь-яку згадку про мене, про нас. І я спеціально не видаляв чат, я був готовий до злиття номеру та прочухана від компанії. Врешті решт, я б просто заблокував номер, бо він ніколи не був основним і все, я взагалі можу зробити це прямо зараз.

Так, так і зроблю. Прямо зараз. Та спочатку...

Аліса. Скільки разів я листав нашу переписку? В моїй голові все виглядало по-іншому, чи то так написання пісні на мене сприяло, але мені здавалося це навіть романтичним. І я точно не думав, що буду листати декількаденну переписку кожного зручного разу. І точно не думав про наслідки, допоки вона мені не написала. О, а ще я не думав, що мене відшиють. Що ж моя рутина саме з неї і складається. Якщо я не зайнятий службою чи тренуваннями, то: відкриваю КакаоТалк, читаю переписку, заходжу в її Інстаграм, листаю майже всю стрічку, зазвичай ВСЮ. Дівчина мабуть і не здогадується, що незрозумілий пустий акаунт створений з рандомних символів, це і є я. Та вона майже нічого не публікує. Книги, природу, інколи роботу. Але себе - ніколи. Ммммм... Знову дивлюсь її фото, яке вона прислала мені кілька місяців тому. 

Телефон дзижчить новим повідомленням з Інстаграму:

@alice_only публікує розповідь

Так-так, в мене стоїть нагадування про будь-які її публікації. Заходжу. Лондон? Що ти там забула? Щось гучно стукнулось об грудну клітину. Зараз вона стала ближче до мене. Трішки реальнішою, і бляха, такою мовчазною. Жодного разу не згадала про мене, мені б легше було, якби ця дівчина просто злила все, але ж ні, вперто мовчить.

- А це що? - промовляю в екран.

Насправді, це може нічого не означати, але... На фоні видно тільки її кроки по асфальту з геопозицією Лондона, але в одну секунду в кадр потрапляє чоловіча постать, яка котить її багаж (чомусь я впевнений, що це її, вона б не стала навіть випадкого виставляти в кадрі незнайому людину, о так, я впевнений). Кадр длиться буквально пів секунди, але я швидко скріню, і довго роздивляюсь його. Він порапив тільки на половину, знизу і до середини тулуба. Але моя уява вже малює сценарії... погані сценарії... для мене.

Алкоголь остаточно затьмарив мій мозок, тож нічого кращого, ніж написати їй, вигадати не зміг:

"Я не втримався. Можна я зателефоную?"

Мовчить.

Набирає текст.

Мовчить. 

Знову набирає.

- Ащщщщщ.

На весь екран світиться моє роздратоване обличчя. Так, це відеовиклик. Чхати. Не відповідає...

"Ти не можеш відповісти?" - в голові мелькає, що я поводжуся як дуже ревнивий, неадекватний підліток. Та і пофіг. Знову набираю.

- Ало? - невпевнено відповідає, хоча більше питає Аліса. Екран, де повинно було б бути її обличчя - сірий, вона не прийняла відео виклик.

- Привіт, - зітхаю.

- Щось сталося? - питає.

- Увімкни відео і дізнаєшся, - дешево маніпулюю.

На задньому фоні чути якесь шарудіння, але врешті решт... Боже, я її бачу.

- Виглядаєш краще, ніж на фото, - проковтую комплімент

Видно, що вона нещодавно з душу, бо волосся ще вологе, на обличчі нуль макіяжу, і на ній якийсь домашній комплект кольору мокко.

- Кхм, дякую... - вона проходить по приміщенню, я ловлю інтерʼєр на задньому фоні, і нарешті, коли вона сідає в крісло-кокон, розумію, що вона сама, - тооож, щось трапилося? - знову питає.

А дійсно? Я просто з незрозумілих причин приревнував фанатку, яку в житті жодного разу не бачив до якогось чоловіка, з яким вона можливо навіть не знайома, і саме тому телефоную їй посеред ночі по відеовиклику, щоб дізнатися сама вона чи ні. 

"Браво, Чімін, якщо була б номінація "Тупість року" - ти б точно переміг" - караю себе, але Алісі цього знати не потрібно.

- Насправді, - намагаюсь на ходу придумати якесь пояснення, - в мене вихідний, і я сиджу зараз сам в своїй квартирі, іііі...

- І пʼєш... - закінчує дівчина.

- Тааак, - видихаю.

"Тільки не питай, до чого тут ти, прошуууу" - подумки молю.

- Щож, - вона до чогось тягнеться за камерою, а потім показує келих з вином, - я також достатньо пʼяна, щоб спокійно побути твоїм собутильником.

- Аххаха, дякую, - наливаю чергову чарку соджу і ми прикидаємося, що цокаємось.

- То ти слідкуєш за мною? - випалює питання.

- Нуууу, просто хотів впевнитись, що ти нічого не виставиш, - на ходу вигадую причину.

- Хм... міг просто знести переписку і діло з кінцем, - знизує плечима. Схоже вона вперше так розслаблено зі мною спілкується, що не може не радувати.

- То чому ти в Лондоні? - переводжу тему.

- Прилетіла до скажемо так - кумира, на фан-зустріч.

- І часто кумири зустрічають фанатів в аеропорту та носять їх багаж? - випалюю, від чого очі Аліси круглішають від здивування, але вона швидко прибирає цей вираз.

- Ти здивуєшся, але деякі, навіть квартири орендують для фанатів, - кутик пухких губ піднімається в усмішці.

- Хто він?

- Легше, Чімін, а то я ще подумаю, що ти ревнуєш, - тепер вона вже повноцінно посміхається.

- А якщо й так? Ти припинила зі мною спілкуватися буквально через пару днів. А до нього летиш на зустріч? - ледь не притискаюсь до екрана, намагаючись перелізти крізь екран.