Дзвінок

Мене всю трусило, руки спітніли, а погляд бігав по екрану. Я казала Чіміну, що погано розмовляю англійською, казала, що не люблю багато спілкуватись по телефону, але чи то з ним нерви так пожартували, чи він хотів довести мені, що я була не права написавши ті слова. А може він і сам не знав, що робить.

Ч: Злякалась?

Написав він, коли я не взяла слухавку.

В моїй голові ці слова прозвучали з явимось знущанням.

На екрані знову засвітився вхідний виклик. Добре. Я мигом випила Блакитну Лагуну, і провела по екрану, приймаючи дзвінок.

- Привіт, це Чімін, - я чула, як він посміхався. Сумнівів, що це той самий Чімін більше не було, я б впізнала його голос серед мільйонів. І здається, він не сильно переймається, минулими подіями, або ж робить вигляд.

- Привіт, - як би я не намагалась триматися, та голос тремтів, я вся тремтіла, що з боку напевно виглядало, як конвульсії.

- Хочеш забрати свої слова назад? - запитав він.

- Ні, - я ледь не прошепотіла, - з чого б це?

- Бо ти не знаєш, як це насправді - бути на моєму боці, - зітхнув Чімін, а потім згуртувавшись додав, переводячи тему, - в тебе приємний голос.

- Дякую.

- Ти боїшся зі мною говорити? - несподівано випалив він.

- Я... я просто... казала, що не маю практики в спілкуванні на ангійській, - оправдовувалась я, хоча ми обидва розуміли, що справа не тільки в цьому.

- Оу, в тебе є шанс наверстати свої скіли, як і мені, - підіграв Чімін, - до речі, я тут подумав, ти казала мені ким працюєш, де живеш, і так далі, але ніколи не розповідала про нас, хто твій біас і так далі.

- Можливо, це тому що, в мене немає біаса, - випалила я.

- Так ти всі наші альбоми купляєш? - зі знущанням промовив Чімін.

Ксюша, яка не знала англійської зовсім здійняла брову, напевно тому що я побіліла. Повисла пауза.

- Ти щось приховуєш? - запитав хлопець.

- Насправді, - видавила я з себе правду, - твій альбом був перший в моєму житті.

- Жартуєш, - здивувався Чімін.

- Ні, я не знаю, чому вирішила його купити, просто побачила реліз, і подумала, що він мені потрібен, - я знизала плечима, хоча він того й не бачив.

- Щось ти темниш, - задумався Чімін.

- Тобі здалося.

- То це доля? - знову посміхнувся він.

- Ти ж, начеб-то в таке не віриш, чи я щось плутаю?

- І так, і ні, - він на мить задумався, - чому б не повірити в такий збіг обставин.

Повисла невелика пауза. Я намагалась вгамувати своє серце. Ксюша побігла за новою порцією коктейлів. Що робив Чімін, і що він про мене думав, мені залишалося тільки здогадуватись. Я знала, що він нічого мені розповідати не буде, і в нього є вагомі на те причини. Знала, що він не звичайний хлопець, і я не в тому положенні, щоб мати можливість продовжувати з ним спілкування:

- Слухай, Чімін, мені приємно, що твій номер потрапив до мене, - зітхнула я, вже шкодуючи, що кажу це, але напевно так буде краще, - але може ти обереш когось іншого?

- Чому? - зітхнув він.

- Не знаю, мені здається це неправильно. Зрозуміло, що ти не можеш ділитися зі мною будь чим зі свого життя, навіть якби й хотів. А якщо просто розповідати про монотонність тільки мого життя, то я не кращий співрозмовник. І я не хочу, щоб в тебе, чи в мене потім були неприємності.

- Шкодуєш, що написала мені?

- Що? Ні, звичайно ні.

- Можливо ти хотіла, щоб на моєму місці був хтось інший? - випалив він.

- Ахах, Чімін, ні, я не хочу когось іншого.

Знову важка пауза роздумів, якими Чімін точно не хотів ділитися зі мною. Хвилини тягнулися, ні я, ні він не наважувались кинути слухавку. Ксюша вже повернулась, і спантеличено дивилась на моє бліде обличчя, аж поки я не почула важке зітхання:

- Добре, можливо ти права - видихнув він, - але в мене є умова.

- Яка?

- Я хочу тебе побачити.

- Що? Ахах, ні, я не виконаю її, - істерично засміялась я.

- Або так, або ніяк.

- Ти не можеш мені ставити такі умови, ти взагалі не можеш ставити мені умови. А раптом я нашу розмову записую? Або заскрінила переписку? - це був найтупіший саркастичний жарт, який тільки я могла вигадати.

- Настільки хочеш, щоб я відвалив? - знову зітхнув він.

- Не хочу... Я... - я карала себе за безмозкість, - добре, я... відправлю тобі фото.

- Буду чекати. Бувай, Алісо, - я ледь вловила ноти суму в його голосі, хоча мені це могло просто здатися.

Я зробила великий ковток Лагуни та відкинулась на спинку шезлонга. Подруга все ще за мною спостерігала, не наважуючись, щось сказати, та і я не знала, що мені відповідати. Насправді, я збиралась стримати свою обіцянку Чіміну, і не розповідати про нього нікому, навіть найкращій подрузі. Через півгодини я вибрала одну зі своїх фотографій, і вдправила айдолу. Вимкнула звук, закинула телефон в сумку та пішла в воду. Я не хотіла знати, буде він щось відповідати, чи ні. 

"Чи ідіотка я? Однозначно що так!"

Хто в здоровому глузді відмовляється від спілкування з кумиром? З Чіміном? Я відмовляюсь, бо зійшла з розуму.

До самого вечора телефон так і лежав на дні сумки. Мені здавалося, що я відчуваю вібрацію від нього навіть коли ми сиділи з подругою в клубі за окремим столиком, а сумка була на іншому кріслі. Намагаючись відволіктись, я зробила ще безглуздішу річ, на яку була здатна. А саме вкрай напилась. І ні, якби подруга не намагалась випитати в мене, що трапилось, я зберігала тяжку мовчанку. Але алкоголь звичайно зробив своє і ось я вже дивилась в єдине повідомлення, яке прийшло. 

Від Чіміна.

Ч: Ти дуже гарна.

Я розплиллась в посмішці. 

"Стоп. Ні, Аліса, вгамуйся, це просто вічливість. Ти не могла сподобатись Чіміну. Не могла. Ти бачила себе? А його?"

Телефон знову полетів в сумку, а я на танцпол. Якийсь розумник замовив один з треків BTS, не даючи мені жодного шансу забутися, особливо, коли поруч зі мною танцювали з десяток інших дівчат Армі. Будь яка з них могла спілкуватися з Чіміном. Але це була я. Оцінюючи ледь не кожну, я ловила себе на думці, що деякі були гарніші, граційні, мініатюрні блондинки з блакинтними очима, які начеб-то і подобались Чіміну, якщо вірити Гугл. І більш за все, вони б знайшли, що йому сказати, чи як продовжувати спілкуватися, але не я. Це все не про мене. Бляха. Очі почало щипати. Я поспішно повернулась на своє місце і опустила голову на руки: