Відповідь

Аліса: Мене звати Аліса. Дивно питати, але ти справді Чімін?

Ксюша довгий час намагалась випитати в мене, що я мала на увазі, коли сказала, що "Він відповів", але я так і не зізналась. Можливо, мені все ще здавалось, що я божеволію. До того ж фейкові акаунти Чіміна часто майоріли в діректі, тож я думала, що це могли мені відправити підробку альбому. І байдуже, що на українські мірки я витратила на нього та доставку купу грошей.

Від гарячого літнього повітря чомусь стало морозно. Запах моря зник. Залишився тільки гіркий присмак надії, що я не стала черговою жертвою шахраїв.

— Може, вийдемо десь повечеряти? Чи будемо готувати? — запитала подруга, коли ми вже прийняли душ після солоної води.

— Я... Тут неподалеку є ресторан корейської кухні, — промовила я. — Хочу спробувати соджу, і мені ну дуже хочеться кімчі, вбила б зараз за шматочок.

— Ахахахха, тільки без вбивств, але завтра підемо знайдемо щось з мексиканської кухні, домовились? — запитала подруга.

— Тільки якщо тут буде кімчі не гівняним.

— Замовиш кілограм з собою, якщо сподобається, — засміялась подруга.

Викликавши таксі, через годину ми сиділи в просторому залі ресторану. Нам принесли свинину для жарки на грилі, мою бажану кімчі, пиво та соджу. Перспективу готувати свинину самостійно, ще й платити за це, Ксюша не оцінила, тож я взялась самостійно це робити, хоча і з мене кухар так собі, напевно. Я не чула компліментів щодо кухарства (Окрім тата, він боготворив мій борщ, солянку, млинці, картоплю і так далі, в ті рідкі моменти, коли я приїздила додому і допомагала мамі), хоча ніхто і не казав, що я готую не смачно.

З кутка на нас поглядала ростова фігура Чонгука:

— А він нічого, — єхидно посміхнулась подруга.

— Угу, — пробурмотіла я, зайнята мʼясом.

— Розумію твою захопленність ними, але ж, Алісо, вони чорт знає де, а ти тут, — зітхнула подруга.

— Мг, краще жити з чоловіком, який тебе в хуй не ставить, викликає шльондр, поки тебе не має, зате реальний, фізичний, так? — випалила я, але, схаменувшись, відірвала погляд від свинини на грилі, й поглянула на подругу. — Вибач, я сама не своя.

— Та права ти, права, — знизала вона плечима. — Просто я люблю тебе, і хочу чогось кращого для тебе, окрім нереальних корейських хлопців, та таких як в мене — реальних, але мудаків.

— Думаю, мені не потрібні ні ті, ні ті, хоча б поки я не вирішу питання з роботою, — зітхнула я.

— Ох, моя ж ти бізнес-вумен, це ніколи не скінчиться, озирнись довкола, одне ж іншому не заважатиме, якщо поруч буде правильний чоловік.

— Мені інколи здається, що ти сама себе похоронила, а тепер хочеш завдяки мені здійснити свої ж мрії, — я переклала готові шматочки свинини на листя і простягнула їй.

— Гм, можливо... А можливо, я просто не хочу, щоб ти залишилась сама, чи повторила мою долю, — знизала плечима подруга.

— Вони всі гівнюки, — констатувала я.

— Угу, треба перецілувати тисячу жаб, щоб знайти свого принца, — сумно всміхнулась Ксюша.

— Можливо, — знизала я плечима. — Але я не шльондра, і моя доля точно не така, як у Джулії Робертс з фільму Красуня.

— Та знаю, Алісо, просто не загуби себе.

— Ой все, соджу з пивом? — відволікла я Ксюшу.

Весь час телефон лежав поруч, і я з надією час від часу поглядала на темний екран. Годинник пробив одинадцяту вечора, коли ми все ж вийшли з закладу та викликали таксі. Нічна Одеса нас зустрічала прохолодним морським повітрям, викликаючи мурах по шкірі. Звичайно, жодна з нас не додумалась взяти кофтину. Телефон забринчав. Я вже подумала, що це повідомлення від служби таксі, але ні:

Чімін: Ащщщ, звичайно, це я, довести?

Чи то зіграв зі мною соджу злий жарт, чи то я і справді хотіла цього, але я, не вагаючись, відповіла:

Аліса: Будь таким любʼязним — доведи!

Я залишила в кінці фіолетовий смайлик з посмішкою та ріжками, і не сподівалась, що той, хто прикидається Чіміном, чи сам Чімін відповість. На такі повідомлення фейкові акаунти зазвичай десь зникали в забуття.

Таксі підʼїхало, і я, вже і не сподіваючись на відповідь, засунула телефон в клатч.

— Назар? — запитала подруга в машині.

— Дещо краще, навіть якщо і нереальне, — незрозуміло відповіла я, всміхаючись у вікно автівки.

Відповідь прийшла, тільки коли я вже як годину ворочалась в ліжку. І ні, я б ні за що не полізла перевіряти повідомлення, бо це могло мене вирвати з дрімоти чи з жалюгідних спроб заснути. Завжди заздрю людям, які засинають за секунди. Але на цей раз писк телефону так і манив, щоб я перевірила:

Чімін: Так зрозуміліше?

Чімін: "фото"

На зображенні не було його обличчя, напевно, на всяк випадок, якщо я все ж таки розповім про цю ситуацію всьому світу. За те, було напівоголене тіло. Зараз його живіт був більш підтягнутий, і знову визирали кубики пресу. Він сфотографувався так, щоб я повністю бачила татуювання "NEVERMIND" на його боці.

Чімін: Твоя черга.

Аліса: Я? Ох, ніііі, я не люблю фотографуватись.

Мене перекосило від його прохання. Куди мені до нього?

Чімін: Ок, я не буду наполягати.

Чімін: Ти комусь казала? Про мене?

Аліса: Ні.

Чімін: Дякую.

Аліса: Якщо ти справді Чімін, навіщо це все затіяв? О, і якщо твої стафи слідкують за перепискою, то я проти, щоб це десь виставлялося. Потрібна якась Армі-актриса — це не до мене.

Не знаю, де в мене взялась відвага, і навіть якщо мої припущення вірні, а це справжній Чімін, то я справді не згодна, щоб моє листування виставлялося на загальний погляд. Я все ще не вважала себе справжньою Армі. Хоча і обожнювала цих хлопців. Його в тому числі. Але щоб мене зчитували мільйони людей — занадто.