Відповідь

А: Мене звати Аліса. Дивно питати, але ти справді Чімін?

Ксюша довгий час намагалась випитати в мене, що я мала на увазі, коли сказала, що "Він відповів", але я так і не зізналась. Можливо, мені все ще здавалось, що я божеволію. До того ж, фейкові аккаунти Чіміна часто майоріли в діректі, тож я думала, що це могли мені відправити підробку альбому. І байдуже, що на українські мірки я витратила на нього та доставку купу грошей.

Від гарячого літнього повітря чомусь стало морозно. Запах моря зник. Залишився тільки гіркий присмак надії, що я не стала черговою жертвою шахраїв.

- Може вийдемо десь повечеряти? Чи будемо готувати? - запитала подруга, коли ми вже прийняли душ після солоної води.

- Я... Тут неподалеку є ресторан корейської кухні, - промовила я, - хочу спробувати соджу, і мені ну дуже хочеться кімчі, вбила б зараз за шматочок.

- Ахахахха, тільки без вбивств, але завтра підемо знайдемо щось з мексиканської кухні, домовились? - запитала подруга.

- Тільки якщо тут буде кімчі не гівняним.

- Замовиш кілограм з собою, якщо сподобається, - засміялась подруга.

Викликавши таксі, через годину ми сиділи в просторому залі ресторану. Нам принесли свинину для жарки на грилі, мою бажану кімчі, пиво та соджу. Перспективу готувати свинину самостійно, ще й платити за це Ксюша не оцінила, тож я взялась самостійно це робити, хоча і з мене кухар так собі, напевно. Я не чула компліментів, щодо кухарства (Окрім тата, він боготворив мій борщ, солянку, млинці, картоплю і так далі, в ті рідкі моменти, коли я приїздила додому і допомагала мамі) хоча ніхто і не казав, що я готую не смачно.

З кутка на нас поглядала ростова фігура Чонгука:

- А він нічого, - єхидно посміхнулась подруга.

- Угу, - пробурмотіла я зайнята мʼясом.

- Розумію твою захопленність ними, але ж Алісо, вони чорт знає де, а ти тут, - зітхнула подруга.

- Мг, краще жити з чоловіком, який тебе в хуй не ставить, викликає шльондр, поки тебе не має, зате реальний, фізичний, так? - випалила я, але схаменувшись відірвала погляд від свинини на грилі, й поглянула на подругу, - вибач, я сама не своя.

- Та права ти, права, - знизала вона плечима, - просто я люблю тебе, і хочу, чогось кращого для тебе, окрім нереальних корейських хлопців, та таких як в мене - реальних, але мудаків.

- Думаю, мені не потрібні ні ті, ні ті, хоча б поки я не вирішу питання з роботою, -  зітхнула я.

- Ох, моя ж ти бізнес-вумен, це ніколи не скінчиться, озирнись довкола, одне ж іншому не заважатиме, якщо поруч буде правильний чоловік.

- Мені інколи здається, що ти сама себе похоронила, а тепер, хочеш завдяки мені здійснити свої ж мрії, - я переклала готові шматочки свинини на листя і простягнула їй.

- Гм, можливо... А можливо я просто не хочу, щоб ти залишилась сама, чи повторила мою долю, - знизала плечима подруга.

- Вони всі гівнюки, - констатувала я.

- Угу, треба перецілувати тисячу жаб, щоб знайти свого принца, - сумно всміхнулась Ксюша.

- Можливо, - знизала я плечима, - але я не шльондра, і моя доля точно не така як у Джулії Робертс з фільму Красуня.

- Та знаю, Алісо, просто не загуби себе.

- Ой все, соджу з пивом? - відволікла я Ксюшу.

Весь час телефон лежав поруч, і я з надією час від часу поглядала на темний екран. Годинник пробив одинадцяту вечора, коли ми все ж вийшли з закладу та викликали таксі. Нічна Одеса нас зустрічала прохолодним морським повітрям, викликаючи мурах по шкірі. Звичайно жодна з нас не додумалась взяти кофтину. Телефон забринчав. Я вже подумала, що це повідомлення від служби таксі, але ні:

Ч: Ащщщ, звичайно це я, довести?

Чи то зіграв зі мною соджу злий жарт, чи то я і справді хотіла цього, але я не вагаючись відповіла:

А: Будь таким любʼязним - доведи!

Я залишила в кінці фіолетовий смайлик з посмішкою та ріжками, і не сподівалась, що той, хто прикидається Чіміном, чи сам Чімін відповість. На такі повідомлення фейкові акаунти зазвичай десь зникали в забуття.

Таксі підʼїхало і я, вже і не сподіваючись на відповідь засунула телефон в клатч. 

- Назар? - запитала подруга в машині.

- Дещо краще, навіть якщо і нереальне, - незрозуміло відповіла я, всміхаючись у вікно автівки.

Відповідь прийшла, тільки коли я вже як годину ворочалась в ліжку. І ні, я б ні за що не полізла перевіряти повідомлення, бо це могло мене вирвати з дрімоти чи з жалюгідних спроб заснути. Завжди заздрю людям, які засинають за секунди. Але на цей раз писк телефону так і манив, щоб я перевірила:

Ч: Так зрозуміліше?

Ч: "фото"

На зображенні не було його обличчя, напевно на всяк випадок, якщо я все ж таки розповім про цю ситуацію всьому світу. За те, було напів оголене тіло. Зараз його живіт був більш підтягнутий  знову визирали кубики пресу. Він сфотографувався так, щоб я повністю бачила татуювання "NEWERMIND" на його боці. 

Ч: Твоя черга.

А: Я? Ох, ніііі, я не люблю фотографуватись.

Мене перекосило від його прохання. Куди мені до нього? 

Ч: Ок, я не буду наполягати. 

Ч: Ти комусь казала? Про мене?

А: Ні.

Ч: Дякую.

А: Якщо ти справді Чімін, навіщо це все затіяв? О, і якщо твої стафи слідкують за перепискою, то я проти щоб це десь виставлялося. Потрібна якась Армі-актриса - це не до мене.

Не знаю, де в мене взялась відвага, і навіть якщо мої припущення вірні, а це справжній Чімін, то я справді не згодна, щоб моє листування виставлялося на загальний погляд. Я все ще не вважала себе справжньою Армі. Хоча і обожнювала цих хлопців. Його в тому числі. Але щоб мене зчитували мільйони людей - занадто.

Ч: Ніхто про це не знає.

А: Тобто? 

Ч: Я хотів поспілкуватися з кимось, але не хотів, щоб це виставлялося. Я хочу, щоб ти була тим ким ти є насправді.