Привіт

"Боже, Аліса, яка ж ти дурна", — карала я сама себе.

Ми вже заселились, Ксюша, моя подруга, вирішила прийняти душ, а я щось приготувати перекусити, а тільки потім йти до моря. Тому зараз біля плити, готуючи тости, я знову занурилась в думки. Прошло більше доби, коли я відправила те повідомлення, а відповіді так і не було. Звичайно, я знала, що в армії заборонено користуватись телефонами, тільки в якісь там спеціальні години, чи по вихідним, але в моїх думках все було набагато простіше. Просто я дурепа, яка так наївно повелась на якийсь номер телефону, і зараз, хто б не отримав те повідомлення, напевно, регоче в мою примарну мрію, що я написала Чіміну. Ахаха, я б сама реготала так. Знаю, як це.

— Ну хоча б не додумалась ще щось написати, — сказала я в голос і закотила очі.

— З ким ти розмовляєш? — спитала подруга. Я і не помітила за своїми думками, як вона повернулась.

— Сама з собою, — знизала я плечима, не ставши нічого вигадувати.

Я поставила дві тарілки з тостами на стіл, та повернулась за кавою.

— Коли таке було, щоб на морі ми починали ранок з кави та тостів, а не з чогось більш солодкого та ігристого? — посміхнулась Ксюша.

— Хах, всьому свій час. Я ще на тверезу голову хочу море побачити, — посміхнулась я їй у відповідь.

— Старієш, — констатувала вона.

— А ти, я бачу, молодшаєш, карга стара, — я пихнула її в бік.

— Ееееееей...

Насправді Ксюша була старша від мене на пʼять років, тому такі коментарі були в наших розмовах звичним ділом. Ми познайомились, коли мені було двадцять, я була на останньому курсі університету і прийшла для практити в одну невеличку контору, в яку через декілька днів прийшла вона. Зараз подруга часто згадує мені, що при першій зустрічі вона подумала, що я та ще сучка, але потім зрозуміла, що все далеко не так, і цитую її слова: "ти божа кульбабка, а здаєшся колючою тільки для захисту". Я знала, що можу їй розповісти про альбом Чіміна і своє повідомлення, але була не готова. В такому випадку моє божевілля стало б реальним.

— Так, давай мерщій допивай каву, вдягай свій самий сексуальний купальник і пішли вже до моря, — схаменулась подруга.

— Нічого сексуального в гардеробі я не брала, — знизала я плечима.

— Нізащо не повірю, в тебе тільки з таких речей гардероб і складається, — здивувалась вона.

— Ти ж бачиш, що я погладшала, які сексуальні речі, — я розвела руками.

— Ой, твої пару кілограмів взагалі непомітно, форми стали тільки апетитнішими, — підбадьорювала вона мене.

— То, може, мені одразу голою піти? — я закотила очі.

— Нуууу, можеш і так, — засміялась вона. — Хоча ми можемо зазирнути в якийсь магазинчик перед пляжем.

— Не відчепишся, так? — зітхнула я, а в її зелених очах заплясали чортенята. — Добре, пішли, тільки я спочатку перевірю пошту.

Через пару годин ми взяли лежаки під навісом, через те що я не люблю засмагати, і, декілька разів пірнувши в море, попивали "Блакитну лагуну". Людей на диво було не багато. Невеличкий бар позаду нас пустував, лише одинокий бармен те і діло, що протирав склянки та дивився у наш бік.

— Він з тебе очей не зводить, — з єхидством проговорила подруга. — Схоже, купальник працює.

Ксюша і справді вибрала доволі сексуальний чорний купальник, який гарно підкреслював форми.

— А куди йому ще дивитись, тут майже нікого немає, — відсторонено промовила я, не дивлячись в сторону бара, хоча і знала, що дуже скоро туди піду, адже наші стакани були майже пусті. Дивний факт: на морі пʼєш багато, але майже не пʼянієш.

Назар мені не писав, за що я йому була вдячна, лише пару повідомлень зранку, що ми нормально доїхали і заселились. Він обіцяв, що не буде турбувати роботою, задля того, щоб я нормально відпочила, і поки що обіцянку виконував.

— Слухай, мені не подобаються ваші відносини з Назаром, я б хотіла, щоб ти була щасливою, а ти ось як від нього тікаєш, — серйозно проговорила Ксюша. — Три роки ви разом, а ти й досі не пускаєш його в своє життя повноцінно, але й не відпускаєш зовсім. При цьому на інших хлопців взагалі не дивишся.

— Я не тримаю його, він завжди може піти, — сказала я.

— То чого ти така?

— Що, коктейль зробив своє і саме час філософствувати про життя та стосунки? — єхидно спитала я.

— Поповни наші коктейлі, і так, саме час, — вона нарочисто підморгнула мені та поставила пустий стакан ближче до мене.

— Ох, яка ж ти, — я закотила очі й піднялась.

Темноволосий засмаглий хлопець радісно посміхнувся білосніжною посмішкою, коли я направилась в його сторону. Я збиралась проігнорувати його, але його щирість була заразною, тож я не втрималась і ввічливо відповіла йому.

— Повторити? — запитав він.

— Так, дякую, — відповіла і відвернулась до моря.

— Ви тут нещодавно? — запитав хлопець, і я здивовано повернулась до нього. — Не бачив вас раніше.

— М, так, сьогодні приїхали.

— Надовго?

— Не знаю, на тиждень десь, поки назад квитки не брали, — знову відсторонено відповіла я, але той ніяк не вгамовувався. За ті нещасні декілька хвилин очікування коктейлів він встиг розповісти, що виріс в Одесі, що це його бар, невеличкий, але свій, і що він з радістю покаже нам місто.

— Дякую, але я і сама тут не вперше, ще не все забула, — я награно посміхнулась і, розрахувавшись, поквапилась повернутися до подруги.

— Хахах, — засміялась вона. — Ти б бачила свій вираз обличчя.

— Думаю, нам потрібно змінити пляж, — видихнула я. — І більше ніяких сексі купальників, не хочу, бррр.

— Та годі тобі, — вона зробила ковток коктейлю, і наче щось згадала. — До речі, там в тебе телефон розривався.

— Ех, напевно, обіцянці Назара — мене не турбувати — прийшов кінець, — зітхнула я і полізла в сумку за телефоном.

— Він хоча б день може без тебе впоратись? — невдоволено проговорила подруга. — Хоча б ноутбук за собою не потягла, а то зараз би працювала, так? — вона надула губки.