Перше повідомлення

"Зала була заповнена сонячним світлом через великі панорамні вікна. Тут не було жодних меблів, просто світла коробка з видом на море. Пустота на диво приємно лоскотала шкіру прохолодою, а запах солоного бризу, який проникав в кімнату, повністю заполонив і моє тіло. Я не розуміла, як тут опинилась і навіщо, але зʼясовувати і не хотілось.

Позаду почувся стукіт підборів по кахелю. Серце стрімко почало вириватися з грудей. Дихання збилось. Та хвилина тягнулась вічно, допоки стукіт не зупинився прямо позаду мене. Я відчувала на собі погляд та дихання, яке обпалювало мене, ледь торкаючись. Стало до божевілля спекотно. Я не могла нічого з собою вдіяти, я сама себе не слухалась, просто стояла, наче приросша до того кахелю, слухаючи своє серцебиття.

Легкий дотик чужої руки до моєї. Не потрібно було докладати зусиль для того, щоб розвернути мене. Я затамувала подих та прикрила очі, чомусь стало страшно бачити того, хто стоїть позаду. Коли я повноцінно повернулась, мою руку відпустили, ще один рваний подих, і я подивилась спочатку вниз. Чорні лакові туфлі на тих самих невисоких підборах, які цокотіли, чорні брюки. Мій погляд повільно піднімався. Біла сорочка, чорний піджак, краватки не було. Нарешті я побачила обличчя.

— Привіт. Я чекав тебе, Армі, — щиро посміхнувся Чімін."

Я підірвалась, наче від кошмару. Будильник на тумбочці біля ліжка показував шосту ранку. Пройшло два дні з тих пір, як я отримала альбом Чіміна, а той самий клаптик паперу так і лежав в мене на столі. Я не наважилась. Не знаю. Все ще думаю, що це розвод? Чи не знаю, чи там буде Чімін? А може, я не знаю, що написати йому? А раптом це листування буде відслідковуватись, і я виставлю себе на посміховисько?

— Ммммм, навіщо це мені, я не хочу виглядати, як скажена фанатка, — я підійшла до дзеркала і зазирнула собі в очі. — А виглядаєш саме так, Алісо, — я закотила очі, підійшла до ліжка й плюхнулась назад на нього. Зі стіни на мене дивилися сім хлопців, але зараз кидався тільки погляд Чіміна.

— От і нащо ти так на мене дивишся? — я перевернулась лицем в подушку і промичала: — Я так збожеволію. Навіть уві сні мене переслідуєш.

Знайшовши в собі сили, я все ж таки піднялась. Зробила яку-не-яку, але зарядку та стала під прохолодний душ, сподіваючись, що вода змиє думки про сон. Але така жива і реалістична посмішка Чіміна закарбувалась перед очима. А руку все ще пощипували нервові клітини від спогадів, наче все так і було насправді. За готуванням, сніданком, укладкою волосся, одяганням мене не покидав образ світловолосого корейця, який був за сім тисяч кілометрів і навіть не здогадувався про моє існування.

Не відволікла мене і робота, хоча ми ніяк не втискалися в дедлайн по розробці стратегій і налаштуванню рекламних кампаній, а моє абстрагування почало дратувати Назара в другій половині дня:

— Що з тобою? — запитав він, коли двері кабінету зачинились.

— Все нормально, — відсторонено сказала я.

— Ти дивно ведеш себе останні дні, — констатував він.

— Просто потрібно відпочити... напевно, — видихнула я і подивилась у вікно.

Для тих, хто нещодавно почав старт своєї карʼєри, ми непогано облаштувалися в орендованому офісі прямо в серці міста на четвертому поверсі бізнес-центру з непоганим виглядом на цілодобово жваву вулицю. Мені завжди подобався шум проїжджаючих машин, але зараз чомусь хотілося тиші, десь не тут.

— Мені також, — промовив Назар. — Я думав зʼїздити на риболовлю на пару днів.

— Їдь, я впораюсь тут, — знизала я плечима. Мені хотілось, щоб він хоча б на трішки залишив мене у спокої. Інколи було таке враження, наче цього хлопця забагато в моєму житті.

Назар голосно зітхнув, але нічого не став говорити, тому просто вийшов з кабінету. Якийсь час я провела за ноутбуком, перебираючи знову від А до Я рекламний кабінет, і тільки за пару годин побачила, що в чаті Армі знову якийсь переполох: "А раптом хтось ще отримав таку листівку?", подумала я і швидко почала перечитувати кожне повідомлення. Через хвилину зрозуміла, що даремно сподівалась, в чат додався чи то бот, чи знову якийсь недоброзичливець, якому край потрібно було висловити свою думку, тому купа дівчат накинулась на нього. З виходом альбому Чіміна такі гості в чаті стали зʼявлятися на диво часто. Я мовчки погодилась з кожною, але сама писати нічого не стала.

Через півгодини знову зазирнув Назар. Годинник показував сьому вечора, і він, як завжди, запропонував відвезти мене додому. Майже всю дорогу ми їхали мовчки. Тільки коли машина зупинилась біля мого підʼїзду, він заговорив:

— Я піднімусь?

— Не сьогодні, — видихнула я. Тому мені і не хотілося з ним їхати, я здогадувалась, що він мене веде саме до цього.

— Знову відмовляєш мені, — він скривив невдоволену гримасу, але без тіні образи.

— В мене плани.

— В тебе останній час постійно якісь плани, про які ти мені не розповідаєш, — зітхнув хлопець.

— Я потім тобі все розкажу, добре? — правда, сама для себе я подумала: "Я потім вигадаю, що тобі сказати". Залишивши невагомий поцілунок на його губах, я поквапилась покинути автівку.

— Навіть не три? — здивувався Назар. Це була наша невеличка традиція: завжди, коли ми прощалися, чи лягали спати, коли він залишався на ніч, було три поцілунки. І тільки коли ми були в сварці, чи хотіли подратувати один одного, поцілунок був один. Але ні те, ні інше не входило в мої плани, тому я нахилилась і залишила на його вустах ще два та награно посміхнулась.

— До завтра.

Мені так хотілося тиші цілий день, але зараз в своїй пустій квартирі ця сама бажана тиша мене пригнічувала. Зі стіни все ще на мене дивились хлопці, від погляду яких хотілося втекти.

Потрібно було якось відволіктись, тому я набрала своїй єдиній найкращій подрузі, яка хоча і не розуміла мого захоплення к-поп, але ніколи не ображала. Звичайно, казати за номер телефону я не збиралась, мені просто було потрібно думати про щось інше. Так і вийшло, якийсь час вона розповідала про походеньки свого чоловіка, і як вона задовбалась від нього, допоки я не випалила: