Перше повідомлення

"Зала була заповнена сонячним світлом через великі панорамні вікна. Тут не було жодних меблів, просто світла коробка з видом на море. Пустота на диво приємно лоскотала шкіру прохолодою, а запах солоного бризу, який проникав в кімнату повністю заполонив і моє тіло. Я не розуміла, як тут опинилась і навіщо, але зʼясовувати і не хотілось. 

Позаду почувся стукіт підборів по кахелю. Серце стрімко почало вириватися з грудей. Дихання збилось. Та хвилина тягнулась вічно, допоки стукіт не зупинився прямо позаду мене. Я відчувала на собі погляд та дихання, яке обпалювало мене ледь торкаючись. Стало до божевілля спекотно. Я не могла нічого з собою вдіяти, я сама себе не слухалась, просто стояла наче приросша до того кахелю, слухаючи своє серцебиття.

Легкий дотик чужої руки до моєї. Не потрібно було докладати зусиль для того, щоб розвернути мене. Я затамувала подих та прикрила очі, чомусь стало страшно бачити того, хто стоїть позаду. Коли я повноцінно повернулась мою руку відпустили, ще один рваний подих і я подивилась спочатку вниз. Чорні лакові туфлі на тих самих невисоких підпорах, які цокотіли, чорні брюки. Мій погляд повільно піднімався. Біла рубашка, чорний піджак, краватки не було. Нарешті я побачила обличчя.

- Привіт. Я чекав тебе, Армі, - щиро посміхнувся Чімін."

Я підірвалась наче від кошмару. Будильник на прикроватній тумбочці показував шосту ранку. Пройшло два дні с тих пір як я отримала альбом Чіміна, а той самий клаптик паперу так і лежав в мене на столі. Я не наважилась. Не знаю. Все ще думаю, що це розвод? Чи не знаю, чи там буде Чімін? А може я не знаю, що написати йому? А раптом це листування буде відслідковуватись і я виставлю себе на поміховисько? 

- Ммммм, навіщо це мені, я не хочу виглядати, як скажена фанатка, - я підішла до дзеркала і зазирнула собі в очі, - а виглядаєш саме так, Алісо, - я закотила очі, підійшла до ліжка й плюхнулась назад на нього. Зі стіни на мене дивилися сім хлопців, але зараз кидався тільки погляд Чіміна.

- От і нащо ти так на мене дивишся? - я перевернулась лицем в подушку і промичала, - я так збожеволію. Навіть уві сні мене переслідуєш.

Знайшовши в собі сили я все ж таки піднялась. Зробила яку не яку, але зарядку та стала під прохолодний душ, сподіваючись, що вода змиє думки про сон. Але така жива і реалістична посмішка Чіміна закарбувалась перед очима. А руку все ще пощипували нервові клітини від спогадів, наче все так і було насправді. За готуванням, сніданком, укладкою волосся, одяганням, мене не покидав образ світловолосого корейця, який був за сім тисяч кілометрів і навіть не здогадувався про моє існування.

Не відволікла мене і робота, хоча ми ніяк не втискалися в дедлайн по розробці стратегій і налаштуванню рекламних компаній, а моє абстрагування почало дратувати Назара в другій половині дня:

- Що з тобою? - запитав він, коли двері кабінету зачинились.

- Все нормально, - відсторонено сказала я.

- Ти дивно ведеш себе останні дні, - констатував він.

- Просто потрібно відпочити... напевно, - видихнула я і подивилась у вікно.

Для тих, хто нещодавно почав старт своєї карʼєри ми непогано облаштувалися в орендованому офісі прямо в серці міста на четвертому поверсі бізнес-центру з непоганим виглядом на цілодобово жваву вулицю. Мені завжди подобався шум проїжджаючих машин, але зараз чомусь хотілося тиші, десь не тут.

- Мені також, - промовив Назар, - я думав зʼїздити на риболовлю на пару днів.

- Їдь, я впораюсь тут, - знизала я плечима. Мені хотілось, щоб він хоча б на трішки залишив мене у спокої. Інколи було таке враження наче цього хлопця забагато в моєму житті.

Назар голосно зітхнув, але нічого не став говорити, тому просто вийшов з кабінету. Якийсь час я провела за ноутбуком перебираючи знову від А до Я рекламний кабінет, і тільки за пару годин побачила, що в чаті Армі знову якийсь переполох: "А раптом хтось ще отримав таку листівку?", подумала я і швидко почала перечитувати кожне повідомлення. Через хвилину зрозуміла, що даремно сподівалась, в чат додався чи то бот, чи знову якийсь недоброзичливець, якому край потрібно було виказати свою думку, тому купа дівчат накинулась на нього. З виходом альбому Чіміна такі гості в чаті стали зʼявлятися на диво часто. Я мовчки погодилась з кожною, але сама писати нічого не стала. 

Через півгодини знову зазирнув Назар. Годинник показував сьому вечора і він, як завжди, запропонував відвезти мене додому. Майже всю дорогу ми їхали мовчки. Тільки коли машина зупинилась біля мого підʼїзду він заговорив:

- Я піднімусь?

- Не сьогодні, - видихнула я. Тому мені і не хотілося з ним їхати, я здогадувалась, що він мене веде саме до цього.

- Знову відмовляєш мені, - він скривив невдоволену гримасу, але без тіні образи.

- В мене плани.

- В тебе останній час знову постійно якісь плани, про які ти мені не розповідаєш, - зітхнув хлопець.

- Я потім тобі все розкажу, добре? - правда сама для себе я подумала:"Я потім вигадаю, що тобі сказати". Залишивши невагомий поцілунок на його губах я поквапилась покинути автівку.

- Навіть не три? - здивувася Назар. Це була наша невеличка традиція: завжди, коли ми прощалися, чи лягали спати, коли він залишався на ніч, було три поцілунки. І тільки коли ми були в сварці, чи хотіли подратувати один одного, поцілунок був один. Але ні те, ні інше не входило в мої плани, тому я нахилилась і залишила на його вустах ще два та награно посміхнулась.

- До завтра.

Мені так хотілося тиші цілий день, але зараз в своїй пустій квартирі ця сама бажана тиша мене пригнічувала. Зі стіни все ще на мене дивились хлопці, від погляду яких хотілося втекти.

Потрібно було якось відволіктись, тому я набрала своїй єдиній найкращій подрузі, яка хоча і не розуміла мого захоплення к-поп, але ніколи не ображала. Звичайно казати за номер телефону я не збиралась, мені просто було потрібно думати про щось інше. Так і вийшло, якийсь час вона розповідала про походеньки свого чоловіка, і як вона задовбалась від нього, до поки я не випалила: