Альбом

"А: Я Аліса, мені 26 років. Біас? Не знаю, мені всі подобаються. Як я стала фанаткою BTS? Думала, що моя історія унікальна, але по світу знайшлося сотні тисяч таких людей, як я. Тож зараз нікого не здивую, якщо скажу, що вони врятували моє життя.

1: Ооооо, так, як це трапилось у тебе?

Аліса: Ми ж всі розуміємо ситуацію в країні...  Зараз я сама цього не розумію, але тоді, на початку, в лютому 2022, мені здалося, що моє життя дійшло кінця, тому я сховала пігулки в себе під подушкою, і чекала зручного моменту, щоб з цим всим покінчити.

2: Божечки...

3: Так, бідолашка.

Аліса: Я памʼятаю, як одного разу, я чекала тата з поста, і вночі я листала стрічку ТікТок, і почула одну пісню.

Аліса: Я не знала про що вона, хто виконує, але я слухала її 24/7, і чомусь мені ставало легше. Чомусь проблеми стали такими дурними, що зараз я з цього посміхаюсь, адже з того моменту багато чого змінилось, я змінилась. Але дещо зі мною, думаю, назавжди. Це BTS - та їх музика.

1: як же я тебе розумію...

3: Тааак, як би не вони, не знаю, щоб я робила.

2: Вони наші сонечка...

3: А яка пісня то була?

Аліса: Fake Love

2: Оооо, вона одна з моїх найулюбленіших пісень."

Я посміхнулась в екран, заблокувала телефон і зібралась виходити з дому, останній раз кинувши погляд в дзеркало. Хоча я і була симпатичною, та декілька зайвих кілограм потрібно було скинути, тільки як? Моє життя складалось з безкінечних перепадів ваги, через гормони, які примушували комплексувати, і кожен раз змушували діставати то мішкуватий одяг, то навпаки. Нарощене блондинисте (в мене ледь не чорний колір, але так мене всі відьмою називають, тому я фарбуюся) волосся було зібране в пучок, і я вже себе карала за те, що наростила його саме на літній період, бо ненавиділа ж збирати зачіски (я і в дитинстві ненавиділа збирати волосся, а тепер тим паче). Про макіяж взагалі неможливо було думати - ну куди в таку спеку? Біле плаття, яке прикривало зайві кілограми, розвівалося від кожного руху, і трішки додавало самовпевненості.

Кажуть, що по зовнішньості можна визначити, хто у дівчини біас. Дивлячись на відображення, я б все одно не сказала, хто мій.

Надворі вже було паляще сонце під 40 градусів, хоча годинник показував тільки девʼяту ранку. Який би одяг зараз на мені не був, все одно через кілька секунд він вже неприємно лип до тіла. На щастя, мій співробітник, який був на пару ще й коханцем, забирав мене з дому, тому потрібно було пройти всього три метри до машини, в якій був кондиціонер, так само, як і на роботі. Телефон знову завібрував - в чаті українських Армі хтось написав: або ж відповідь на моє повідомлення, або взагалі змінили тему обговорення.

Не знаю, що мене примусило вступити в чат Армі, напевно те, що з моїх оточуючих ніхто не розуміє моєї любові до BTS, моїх переживань кілька років тому, та яким чином сімка хлопців за тисячі кілометрів могла когось врятувати. Мама, коли побачила, що в мене зʼявилися фотографії з бантан - зафукала, сказала, що мені потрібно думати, як заміж вийти та внуків принести, а не страждати за якимись примарними корейцями. Ну і похєр, що війна, так? (Нє, ну так то я і бізнес створила у війну, але то ж інше).

"В тебе дитинство в жопі заграло?" - як зараз я памʼятаю її слова, і одразу закочую очі.

Я сіла в машину, насолоджуючись прохолодою салону, і одразу дістала телефон. В чаті вже почали обговорювати спеку та тяжкість роботи, тому я вирішила нічого не відповідати.

- Як справи? - спитав Назар і різко стартонув з місця, - ауу, Аліса, ти тут? - знову запитав він.

- А? А, так, все норм, а ти що? - відсторонено спитала я.

- Та теж, ти готова до зустрічі? Якщо все пройде добре, то ми отримаємо один з найприбутковіших клієнтів, - мрійливо зітхнув Назар.

Рік тому ми відкрили своє невелике рекламне агентство і зараз працюємо більше на виплату боргів, але обидва раді, що це вже своє. Тож вдень я керівник, а ввечері проста дівчина-фанатка, яка моніторить новини, фото, відео з тими самими корейцями. Назар, як і всі інші знайомі, завжди фукає, коли бачить шпалери з ними, не дозволяє вмикати їх пісні, а коли приїжджає до мене ввечері, то мені завжди треба ховати будь-що повʼязане з BTS, причому задля свого ж спокою, адже він спочатку хвилин двадцять буде читати лекцію за них, і лише потім поцілує. Нащо тоді він мені? Не знаю, напевно просто для здоровʼя. Ну добре... Не так... Назар... Я, напевно, дійсно була в нього закохана. Та і зараз... він гарний хлопець. Просто інколи не чує мене. Тому я і не говорю йому всього. Війна змінила все.

Перший час, коли я тільки починала фанатіти від бантан (справа була в одній дорамі, а потім Чонгук, який маякував в моїй стрічці ТікТок, а потім я подумала - "ну доообреее, я погуглю хто ви". Нагулилася.), я в сторону здешніх хлопців навіть дивитися не могла. Тоді ж, в мене з Назаром була перерва у відносинах місяця в три-чотири. Але він не здавався і все ж таки повернув мене до сурової реальності. На жаль...

Врешті-решт, ми з Назаром провели зустріч з клієнтом. Вирішили, що ще треба зробити в офісі з ремонту (так, ми естети без освіти). Десятки запусків реклам, і якщо комусь думається, що таким, як я, - чисто сидіти в зручному кріслі - ні!!!

Весь день на ногах, з одного кабінету в інший, швидкий перекус самою нездоровою їжею, за яку ввечері буду себе карати, коли стану на ваги, і нарешті вже майже кінець дня.

- Гей, я заїду сьогодні? - запитав Назар, сівши навпроти.

- Подивимось, - я навіть не підняла на нього погляд.

- Тобто подивимось? Я приїду, - випалив він. Ну так, я його і так футболю довгий час... Але... Мої ж почуття також важливі? Просто як це пояснити?

Мій телефон завібрував. На екрані світилося повідомлення від пошти: "Ваша міжнародна посилка прибула в поштомат."